“Я КРИЧАЛА ВІД ПОСТРІЛІВ ГРАДІВ! ГОСПОДЬ, БУДЬ ЛАСКА, В СТОРОНУ ЇЇ, В ПУСТИР, І МОЛИЛАСЯ”

Наталя Анатоліївна – 72 річна жінка із сім’ї військових. Чоловіка не стало ще 19 років тому. Війна тісно переплелася з її долею ще з 2014 року, коли її старший син загинув внаслідок бойових дій. Жінка залишилась із молодшим сином, удвох, в будинку на північній околиці міста, який немов фортеця, височить над великим пустирем, через котрий постійно літають снаряди, що руйнують життя її родини. Наталя з сином прокинулись о п’ятій годині ранку від надгучного гулу, який не обіцяв нічого доброго. Того ж дня почалися перші обстріли, які залишили сім’ю без більшості вікон у квартирі. У купі з тим, що опалення було відключено, електропостачання з перебоями або зовсім відсутнє, а обігрівачів не було, й без того холодний березень виявився ще важчим. Північні вітри жорстко обдувають будинок, без скла було дуже важко та прохолодно, навіть не кажучи про постійні обстріли. Жінку рятували молитви.

“Страшний був момент, коли вдарила фугасна градина, яка звалила плиту з нашого дому. Я ще так не молилась. Я ж людина, що вірить. Скільки я ходила до церкви! Пастор як нас вчив: “Словом, словом, не боятися нічого, тому що Господь з нами, тут”. І я як почала проголошувати Ісая 54:17: “Жодна зброя, що зроблена буде на тебе, не матиме успіху”. І я молилася”.

“Стріляли то з одної то з другої сторони, переміщувались по квартирі від обстрілів. Скло всюди було розбите, могли стріляти всю ніч. Зараз обстрілів не менше, такий гул стоїть, це нестерпно для людського вуха. Тільки молитви нас врятують.”

Почали забивати вікна, забивали плівкою та теплими речами. Кухня вся посічена уламками, замки на балконі вибило, двері не зачинялися. Жінка потрапила у реанімацію через проблеми зі здоров’ям. Її переносили до швидкої на ковдрі, пробираючись через уламки від нещодавніх обстрілів. У лікарні було дуже холодно, нічого було їсти. Магазини майже всі закриті, син займав чергу з самого рання, щоб купити необхідні продукти, адже потрібно було триматись належної дієти, але дістати потрібних харчів вдавалося рідко. Місця не вистачало через велику кількість поранених. Після того, як жінка залишила лікарню, син намагався знайти назначені ліки по всьому місту, та повернутись додому було не менш складно. Навіть таксисти відмовлялися їхати, розуміючи небезпечність шляху та перебування за їх адресою. На жаль, через призначені ліки в Наталі почались й інші проблеми зі здоров’ям, що значно ускладнили й без того тяжкі часи.

“Я кричала від пострілів градів. Одного разу проходила повз балкона, вибухова хвиля мене аж догори підкинула. Ковдру, якою було забито вікно, – розірвало навпіл. Я кричала: “Господи, допоможи мені”. Син виволік мене з цієї кімнати. Це було жахливо. Волонтери питали мене, як ми тут знаходимось, але дітись нікуди. Не дай Боже комусь пережити. Я молюсь кожний ранок: “Господь, відкрий їм очі”.

“Я за всіх молюся, і за мешканців і за місто, за всю Україну. За волонтерів, це особлива тема, нехай господня рука буде над вашою головою, ви робите дуже велику справу”.

Гучно було навіть під час надання допомоги мешканцям селища Жуковського. В котрий раз, співробітники Гуманітарної місії “Проліска”, за підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF) Управління ООН з координації гуманітарних справ / OCHA Ukraine, роздали допомогу у вигляді харчових наборів. Свій набір отримала й Наталя Анатоліївна.

Надання допомоги триває!