«МРІЄМО, ЩО ЗМОЖЕМО ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ…»

Лариса Юріївна народилася на Вінниччині та 40 останніх років прожила у Донецькій області неподалік від Донецька у с. Первомайське. Тут виросли діти, народилися онуки, родина жила спокійним життям. У липні 2014 року, після розриву снаряда, що влучив у їх подвір’я, родина була вимушена виїхати рятуватись до Маріуполя та скоро повернулися у рідну домівку. Через страшні обстріли, знову виїхали у село біля м. Курахове і знову повернулися – несила було надовго покинути рідний дім. У 2015 році не витримали постійну канонаду артилерії й виїхали у село біля м. Покровськ. Сподівались, що все налагодиться й вони зможуть жити як раніше, та доля вирішила інакше.

З початком повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що спокою вже не буде й треба щось вирішувати. У квітні пані Лариса зібрала своїх дітей та онуків і вирішила їхати якомога далі від війни, в міста свого дитинства, бо знала як це жити під артилерійським вогнем.

«Виїхали, щоб онуки не постраждали, радію, що старенькі жигулі не підвели й вивезли нас. Свекруха не захотіла одразу їхати, довелось її вмовляти та залучати інших людей. Тепер ми вже вдесятьох разом у с. Козинці Вінницького району. Староста села дав нам стареньку хату. Складно в черговий раз обживатися на новому місці вимушеним переселенцям. Шукаємо роботу, мріємо, що зможемо повернутися додому.» – розповідає Лариса Юріївна.

Вся велика родина звернулась по допомогу до наших колег з Проліска – Вінниця, в людей не було, що вдіти в зимовий період. Наші колеги відреагували на запит та передали всім дорослим членам родини новий та теплий одяг, від UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні.

Надання допомоги триває!