«ДИВА МОЖЛИВІ, КОЛИ ПОРУЧ ДОБРІ ЛЮДИ» – ЛЮДМИЛА АКІФ’ЄВА

Велика кількість людей в Україні безпосередньо або опосередковано постраждали від повномасштабної війни та її наслідків. На жаль, серед таких людей багато дітей різного віку, яким ще важче пережити такий складний період. У такий час надзвичайно складно забезпечити себе та родину необхідними товарами та речами, насамперед це стосується дітей з особливими потребами, дітей з інвалідністю.

Співробітники Проліска – Харків, який працює за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні, познайомились з сім’єю Людмили Володимирівни під час надання допомоги у с. Приколотне, Куп’янського району Харківської області, де вона та інші мешканці отримували предмети та засоби першої потреби.

Людмила Володимирівна – одинока матір, яка виховує двох синів 15 та 3-х років. Родина мешкає у прикордонному населеному пункті Харківщини. Молодший син Денис, дитина з інвалідністю, має рідкісне генетичне захворювання, дитина прикута до ліжка, пересувається тільки за допомогою матері на інвалідному візку, майже не розмовляє, лише мовою жестів. Денис має проблеми, пов’язані із роботою органів травлення, за порадами лікарів харчується тільки молочними сумішами та молочними кашами для дітей молодшого віку. Мати має медичну освіту, раніше працювала шкільною медичною сестрою. Зараз не працює, доглядає за дитиною з інвалідністю. Єдиним джерелом доходу родини є виплати допомоги по догляду за дитиною з інвалідністю. Коштів на придбання ліків та дитячого харчування катастрофічно не вистачало, тому родина харчувалась овочами, які вирощувала власноруч на земельній ділянці біля дому. У зв’язку зі станом здоров’я молодшого сина виїхати на підконтрольну Україні територію з початком воєнних дій родина не мала можливості, змушена була проживати в окупації. Жінка втратила можливість забезпечувати свою сім’ю. «Не працюють побиті обстрілами магазини, медичні установи, бракує харчів, дитяче харчування неможливо купити, навіть за великі кошти. Чим годувати молодшого сина? Як пояснити малій голодній дитині, що таке війна та окупація? Єдиною можливістю отримати дитяче харчування була дорога через дамбу Печенізького водосховища», – згадує Людмила Володимирівна.

Жінка, наражаючи себе на небезпеку через постійні обстріли та зруйнований міст, вимушена була долати складний шлях заради збереження життя Дениски. Можна тільки уявити, як раділи діти коли мати поверталася додому неушкодженою.

Після деокупації громади перед родиною постали нові проблеми: станом на березень 2023 року у с. Приколотне Куп’янського району не відновлено повноцінну роботу органів державної влади та місцевого самоврядування, відсутній повноцінний доступ до медичних послуг, сполучення громадським транспортом з м. Харків, що ускладнює постачання харчових продуктів у крамниці, в тому числі дитячого харчування, яке життєво необхідне дитині. Старший син Дмитро не має можливості оформити та отримати паспорт громадянина України, що є порушенням законодавства України та обмеженням повноцінного доступу до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших уповноважених органів, до яких він може звертатись за захистом своїх прав і свобод. Родина лишилась без доступу до необхідних ресурсів та послуг.

Невідкладно всю сім’ю було взято до роботи у рамках соціального супроводу. Співробітники гуманітарного центру, за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні, одразу надали родині матраци, ковдри, постільну білизну, рушники, гігієнічні набори та одяг.

Спеціалістом з соціального супроводу була надана відповідна допомога, і родина станом на сьогодні вже має доступ до гуманітарних та благодійних організацій м. Харкова, які надають допомогу у вигляді дитячого харчування, ліків, дитячого одягу та засобів гігієни. Здійснено процедури оформлення, отримання та транспортування за місцем проживання гуманітарної допомоги від БО «Обійми лелеки» та дитячої поліклініки №23 Київського району м. Харків у вигляді засобів гігієни, дитячого посуду та харчування, іграшок та одягу. Також завершено процедури оформлення паспорта дитині по досягненню нею 14-річного віку та подано заяви на отримання повторного свідоцтва про народження дитини у зв’язку з помилковим написом місця народження. Людмила Володимирівна отримала документи, що підтверджують статус одинокої матері, та державних виплат на дітей одинокої матері, що суттєво покращило матеріальне становище родини.

Любов Володимирівна не вірила в дива, але переконалась, що вони все ж таки трапляються зі звичайними людьми, а творять їх теж звичайні, небайдужі до чужого горя люди.

Інколи для того, щоб зробити когось трішечки щасливим, не треба мати чарівних здібностей. Достатньо допомагати та підтримувати.