Суботній ранок наших колег у Полтаві розпочався з телефонного дзвінка. Розпачливий жіночий голос благав: “Проліска”? Допоможіть! Це Олена. Пам’ятаєте, ви були у нашому центрі? У нас патова ситуація: наша тьотя, 67 років, дивом вибралася із Лисичанська. Її, разом з десятком інших людей, вивезли у “капсулі”(броньованій машині). Людей везли у бронежилетах. Спочатку до Краматорська, потім на Покровськ, зараз вона дорогою на Полтаву, за кілька годин прибуде. Четверту добу майже без сну, жінка у відчаї. У неї найближчих вже немає – перед війною померли й чоловік, і син з донькою. На гарячій лінії відповіли, що вже не розселяють. І порадили самостійно шукати рієлторів і квартиру… Але це – нереально, бо у нас на такий варіант точно немає коштів… Будь ласка, допоможіть, у нас, окрім вас, більше нікого в Полтаві немає ! “
Співробітники гуманітарного центру
Проліска – Полтава, який працює за підтримки
UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні одразу почали пошук рішення. Складність задачі полягала навіть не в тому, що треба поселити людину у вихідний день в навчальному закладі, куди офіційно поселення вже не відбувається (ми б у жодному разі людину на вулиці не лишили). А в тому, що після такого стресу її треба було поселити саме до рідні. Щоб мати змогу говорити, говорити, говорити…
Вирішити питання поселення вдалось завдяки плідній співпраці наших колег і міської влади. Перший заступник міського голови м. Полтава Валерій Пархоменко дізнавшись про ситуацію миттєво відреагував на запит, завдяки чому Валентина Михайлівна змогла об’єднатись разом зі своїми родичами, які дуже чекала на неї. З жінкою вже працює психолог гуманітарного центру.