З окупованого Херсону до Вінниці, Євгенія її чоловік та двоє дітей їхали майже три доби. Чекали аж до серпня, та хвороба близької людини не дозволяла виїхати раніше. Жінка вмовляла виїжджати й своїх родичів, та всі відмовлялись “їхати в нікуди”. Не маючи змоги більше перебувати під окупацією, родина Євгенії вирішила їхати в безпеку.
«Дорога була довгою, дуже важкою і коштувала чимало, бо ми не мали власного автотранспорту, але заради дітей я зважилася. Ми мали 140 номер у колоні, за нами ще 1200 номерів і майже в кожному авто була дитина. Проїжджали випалені спустошені села, неможливо було на це все дивитись. Доїхавши до Запоріжжя ми сіли на потяг, який йшов до Львова, а вийшли у Вінниці. Зараз ми винаймаємо житло, чоловік працює онлайн. Наша родина їхала у серпні, у машину перевізника ми не змогли взяти багато речей, скоро буде прохолодно, а вдягти нічого» – розповідає жінка.