Врятоване життя — це не гучні заголовки і не драматичні кадри. Іноді це — тиха, втомлена людина, яка просто хоче вибратися з небезпеки. Це — мати, яка не знаходить собі місця, бо її дорослий син залишився там, де щодня небезпечно. Це — родина, яка намагається втримати надію, хоч сили майже вичерпані.
Гуманітарна місія “Проліска” за підтримки
UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні евакуювала 48-річного пана Олександра з села Любицьке Запорізької області до міста Запоріжжя. Ще кілька днів тому чоловік не знав, чи вдасться йому покинути село, адже хвороба, неможливість довго пересуватись, залежність від крісла колісного та ходунків — усе це ставало на заваді. І кожен день очікування був для матері новою тривогою, новим страхом.
Коли команда Гуманітарної місії «Проліска» прибула до оселі, пан Олександр був виснаженим і фізично, і емоційно. Поки соціальні працівники допомагали збирати необхідні речі, психолог був поруч — підтримував, заспокоював, зменшував тривогу перед дорогою, яка для чоловіка означала не просто переїзд, а шанс вижити. Родина, що доглядала за ним у селі, також отримала підтримку яка їм так була необхідна.
Коли ми приїхали до Запоріжжя, до мами пана Олександра, у повітрі була тиша. У тій тиші — сльози, полегшення, вдячність.
Мати довго обіймала сина, ніби боялася відпустити, і шепотіла: «Головне — ти тепер тут. Ти живий. А решту ми впораємося».
Родина отримала всі необхідні консультації: що потрібно для оформлення статусу ВПО, як отримати допомогу на проживання, де укласти декларацію з сімейним лікарем, куди звернутися по медичні та соціальні послуги, як знайти найближчі установи та важливі об’єкти інфраструктури. Бо евакуація — це лише перший крок. Далі — ціла дорога до відновлення.
Ця історія — не про одну родину. Вона про всіх, хто щодня бореться за життя, за можливість бути поруч із рідними, за шанс знову відчути безпеку. І про тих, хто готовий бути поруч у найважчі моменти.
Гуманітарна місія «Проліска» продовжує рятувати, підтримувати і дарувати людям можливість почати спочатку. Бо кожне врятоване життя — це окрема маленька перемога, яка має величезне значення.