ВІДЧУТТЯ СВОБОДИ ТА МІЦЬ ЖИТИ ДАЛІ

У будь-якому віці, маленька це дитина чи доросла людина, кожен хоче бути вільним. Згадайте малюка, який не хоче, щоб мама тримала його за руку. Який хоче бігти куди очі дивляться, попри заборони матері. Він хоче бачити, чути, торкатися всього навкруги. Він – у світі, він – є світ. Так і літня людина, починає нервувати коли їй кажуть, що і як робити.

Свобода – це можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей у власному житті. Простір для рухів, свобода мислення та слова, право на слово, свобода бажання. Сьогоднішні життєві зовнішні обставини обмежують людську свободу. Це може виглядати по-різному.

Може виглядати й так: бабуся з Херсону, яка все життя прожила на власній землі, обробляла свій городик, збирала фрукти у своєму саду, зараз залишилася без хати та вимушена перебувати у будинку-інтернаті. Все добре, її годують, є дах над головою, вона одягнена, доглянута, але душа її наче у клітці. «Хіба це життя?», «навіщо так жити?», «хоча б мене Господь скоріше забрав…» – чують від літніх людей психологи гуманітарного центру Проліска – Вінниця майже не кожного дня. На жаль жодні організації не зможуть поліпшити якість життя цієї бабусі, бо вона не почуває себе на волі. Вона повинна жити за правилами та режимами. Вона не може жити за власним бажанням, як раніше.

Що робити у таких випадках? Як допомогти літній людині навчитися жити тут і зараз, позбавитися думок про втрати, тугу та самотність? Що може сповнити життя та додати радості?

Велике щастя, коли вдається потрапити на прогулянку, побути на природі, подихати свіжим та вільним повітрям. Поспілкуватися з іншими мешканцями інтернату, з кимось потоваришувати, знайти однодумця, з яким є про що поговорити, бо інша людина поряд – це велика сила. Добре слово, лагідний погляд, емоційна підтримка – все це дає міць жити далі.

Працюємо за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні