НА ЗАКАРПАТТІ ПІДГОТОВЛЕНИЙ НОВИЙ ПРОСТІР ДЛЯ ПРИЙОМУ ЕВАКУЙОВАНИХ ЗІ СХОДУ ЛЮДЕЙ🩵
СУБОТНІЙ ВЕЧІР, ЯКИЙ МАВ БИ БУТИ СПОКІЙНИМ.
Надання допомоги Даніїлу розпочалося у квітні 2025 року — саме в той момент, коли він переступив межу дорослого життя – 18 річчя. З перших хвилин знайомства стало очевидно, що шлях буде непростим і тривалим, але фахівець з соціального супроводу Гуманітарної місії «Проліска» одразу став поруч із Даніїлом та його мамою Вікторією. Разом вони пройшли довгий шлях, сповнений випробувань, маленьких перемог і великої віри в те, що життя хлопця може стати легшим і стабільнішим.
На самому початку повномасштабного вторгнення їхній дім опинився надто близько до лінії фронту. Район не був окупований, але постійний гуркіт артилерії, переляк і напруга залишили слід, що глибоко вразив і без того крихкий психологічний стан хлопця. Даніїл з народження бореться з тяжкими невиліковними захворюваннями, майже не ходить і мало розмовляє. Його мама – це його голос, його опора й руки, які щодня роблять усе, аби дати синові найкраще з можливого. Розуміючи, що йому необхідний якісніший догляд і медичний нагляд, вона зібрала всю свою сміливість і разом із дитиною переїхала до Харкова, залишивши рідну оселю, спогади, землю, на якій пройшли роки.
Переїзд став не лише фізичним переміщенням, а початком складного періоду. Потрібно було оформлювати документи, шукати лікарів, проходити обстеження, поновлювати довідки та все це на тлі виснаження, самотності й невпевненості.
Пані Вікторія знала, що мусить діяти, але не розуміла, з чого почати. Декілька спроб робити все самостійно завершилися тупиками, нескінченними чергами й відчуттям безсилля. І саме тоді, за порадою знайомих, яким раніше допомогла «Проліска», вона звернулася за підтримкою.
Відтоді почалася спільна, крок за кроком, продумана робота. Спочатку — оформлення паспорта, документів у податковій, реєстрації місця проживання. Потім — пошук сімейного лікаря, початок лікування та відновлення медичної документації. Але найважливішим випробуванням став процес встановлення статусу людини з інвалідністю. Це завжди складний і виснажливий шлях: безліч медичних закладів, обстеження, комісії, черги, нерви. Та разом ми пройшли й це. У серпні хлопцю офіційно встановили інвалідність і згодом ми допомогли оформити всі відповідні виплати та документи.
А в листопаді відбулося те, чого Даніїл та пані Вікторія чекала з особливою надією. Завдяки проєкту допомоги постраждалим людям через процедуру індивідуальної підтримки у сфері захисту, яка запроваджена УВКБ ООН, Даніїл отримав необхідні товари й засоби, які допоможуть йому розвиватися, почуватися впевненіше, підвищити свій психологічний комфорт і крок за кроком адаптуватися до життя в новому середовищі.
Наша спільна дорога добігає кінця, але не завершується. Ми залишаємося поруч — поруч із Даніїлом, поруч із пані Вікторією. Вони знають, що можуть звернутися, знають, що не залишилися сам на сам із викликами. Бо «Проліска» — це не просто організація. Це про людяність, про присутність, про підтримку, яка в найважчі моменти стає тим світлом, завдяки якому людина знову робить крок назустріч життю. Саме така допомога змінює долі. Саме вона дає сили жити далі. І саме вона доводить: поруч є ті, хто ніколи не залишить.
Працюємо у партнерстві з UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні.