СПІВРОБІТНИКИ “ПРОЛІСКИ” ПЕРЕДАЛИ ДОПОМОГУ 83-РІЧНОМУ ДМИТРУ СТЕПАНОВИЧУ З МАРІУПОЛЯ

Упродовж 40 років чоловік працював водієм на різних підприємствах міста, ще сім років на пенсії – охоронцем. Діти, онуки, правнуки жили поруч. Діти мали власні квартири, а правнуки, вже школярі, ходили у відремонтовану школу та відвідували гуртки.

За словами чоловіка, упродовж останніх двох десятиліть місто розквітло, стало красивим і доглянутим. 26 лютого ракета, що прилетіла в їх будинок – змінила все. З дому вони вискочили, захопили лише документи, на щастя вціліла й машина. Зять Віталій побіг заводити авто і в семи метрах прогримів вибух. Чоловік не постраждав, а родина переїхала в інше житло, в район, де, здавалося, буде тихіше.

Згодом зникло світло, газ, вода. У квартирі було всього три градуси тепла. «Страшніше від війни – голод» – розповідав Дмитро Степанович. Готували їжу на вогнищі біля під’їзду: склали дві цеглини, решітку з газової плити. Найскладніше було знайти дрова, бо треба було виходити з укриття.

Коли закінчилися запаси їжі, родина вирішила покинути з місто.

«У мене велика родина, їхали трьома машинами 15 чоловік: діти, онуки, свати. Їхали під обстрілами. Добре, що були документи. Перевіряли на всіх блокпостах. Збилися рахувати. Обшукували машини, телефони. Добралися до Білосарайської коси. Далі була найскладніша ділянка дороги до Бердянська. На двох блокпостах нас тримали 16 годин. Було дуже холодно, це був березень, пічку в машині не включали, економили бензин, виходити не можна. Величезна колона машин з дітьми, хворими, літніми людьми» – пригадує чоловік.

У Бердянську родина прожила майже місяць. Шукали бензин, аби заправити авто. Купували пальне доводилося за 100 гивень за літр. Коли вони приїхали у місто, хлібина коштувала 100 грн. Готівки у родини було обмаль, банківські картки вже не приймали. Від голоду родину Дмитра Степановича врятував випадок. На дорозі вони знайшли мішок гречки та упаковку масла.

Коли закінчилося і це, вони вирішили їхати далі, до родичів у Вінницю.

«Нам допомогли знайти будинок у селі, тепер ми тут вчотирьох я, моя дружина Лариса Олександрівна, донька Тамара та зять Віталій. Інші діти, онуки виїхали закордон. Ми втратили все, були на волосину від смерті, але нам пощастило, що всі живі. Дякуємо за допомогу».

Співробітники «Проліска» передали родині матраци, термоковдри, подушки, рушники, набір посуду від UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні у с.Северинівка Вінницької області. Допомогу також отримали 85 ВПО Северинівської громади.