СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД ДЛЯ СЕСТЕР З БАХМУТУ

Валентина та Надія дві сестри-пенсіонерки з Бахмуту, що на Донеччині, які нині живуть в одному з гуртожитків на базі мистецького ліцею у Полтаві. Як і багато українців, старих і малих, літнім жінкам довелося бігти якомога далі від війни та вчитися жити наново в іншому місті. Про початок повномасштабного вторгнення жінки дізналися з новин по телевізору, і, як і безліч людей, не могли повірити, що таке може статися. Коли були обстріли жінки не йшли ані у підвал будинку, ані в коридор – Надія, одна з сестер, була маломобільною, потребувала стороннього догляду і навіть не розуміла через свій стан, що відбувається.

«По-справжньому мені стало страшно, коли сусіди почали виїжджати. Якось я помітила, що в нашому під’їзді з 15 квартир залишилося лише три. І все ці люди, що залишились, не можуть самостійно про себе подбати» – згадує Валентина.

Рішення евакуюватися до Полтавської області Валентина прийняла сама, але її дуже лякала дорога та те, як перенесе дорогу її сестра. Волонтери допомогли жінкам виїхати з небезпечного міста у Полтавську область. Спочатку сестри жили у будинку, який був не придатний для проживання в зимовий період, потім сестри орендували кімнату, але брак грошей змусив їх звернутися на гарячу лінію гуманітарного центру Проліска – Полтава.

Співробітники центру допомогли жінкам оселитися в одному з гуртожитків на базі мистецького ліцею. Заклад, в який жінок поселили був пристосований для нормального життя, оснащений необхідною побутовою технікою та меблями. Фахівці з соціального супроводу допомогли сестрам оформити довідки ВПО за новим місцем проживання, отримати доступ до банківських послуг, пройти медичне обстеження та необхідне лікування. Також літні жінки отримали від UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні подушки та ковдри, гігієнічні набори та ліхтарі на сонячних батареях. А психологи гуманітарного центру під час зустрічі навчили Валентину вправам на розвантаження та подолання стресу – жінки й досі подумки повертаються додому, у рідне місто, у свій дім. «Я не знаю в якому він зараз стані, але я в думках звертаюсь до нього і прошу триматися» – каже Валентина.