№ ITB 2025-541 від 07.10.2025 року.Увага! Повідомлення про скасування закупівлі в частині Лоту №13, Лоту №14, Лоту №17, Лоту №18.
300 УЧНІВ ПІД ЗАХИСТОМ: ОБЛАШТОВУЄМО УКРИТТЯ НА НІКОПОЛЬЩИНІ
«Потрібна ваша допомога. Не для нас, для нашої знайомої — Людмили. Нам порадили звернутися до вас ті, кому ви вже допомогли…» — з цих слів почалася історія, яка згодом перетворилася на довгий шлях відновлення однієї людини, життя якої різко змінила війна.
Пані Людмила з маленького села Вовчанської громади, зовсім поруч із кордоном. Від перших днів повномасштабного вторгнення вона відчула війну так близько, що її життя буквально розкололося навпіл. У 2022 році вона втратила двох найближчих людей — маму і батька. Вони могли б жити й далі, але постійний страх, нервове напруження, неможливість отримати медичну допомогу вчасно — усе це стало для них фатальним для них. Людмила залишилася сама. Її будинок, голоси батьків, навіть рутини — усе перетворилось на мовчазний біль і тінь спогадів. Її світ став тихим, темним і порожнім. Вона закрилася в собі, перестала довіряти людям, перестала говорити й майже перестала жити.
Коли у 2024 році бойові дії знову наблизилися до її села, вона залишилася там, попри всі вмовляння родичів. У селі залишились лише вона і старенький сусід, з яким іноді перекидалась кількома словами. За вікном вибухи, у домі — порожнеча, у душі — постійна втома від страху. Так минали дні, тижні, місяці.
Та зрештою, коли стало зовсім небезпечно, Людмила погодилася на евакуацію і переїхала спочатку до знайомих у Харківській області. Тут, наче вдихнувши повітря вперше за довгий час, вона зіткнулася з іншим викликом: як почати жити далі? Де жити? Як оформити документи? Куди звертатися? Як розв’язати питання, які для інших здаються простими, але для неї були непрохідною стіною? До всього цього додався ще один бар’єр — недійсний паспорт, у який багато років тому так і не було вклеєно фото. І, звісно, повна відсутність грошей навіть на необхідне.
І саме в цей момент знайомі звернулися до фахівців з соціального супроводу Гуманітарної місії «Проліска» у Харкові. З цього почалося її повернення до життя — маленькими, але надзвичайно важливими кроками.
Людмилі допомогли сплатити адміністративний збір за отримання нового паспорта та отримати новенький паспорт, допомогли з пошуком місця для проживання та переїздом до місця тимчасового проживання у місті Харків, підтримали в оформленні документів у податковій, у реєстрації як ВПО та отриманні виплат, у реєстрації місця проживання та отриманні документів. Фахівці супроводжували її під час отримання медичних послуг, допомогли знайти сімейного лікаря, пройти необхідні обстеження, оформити гуманітарну та багатоцільову грошову допомогу. Уперше в житті — і це може здатися дрібницею лише тому, хто не стикався з подібним — Людмила отримала власну банківську картку. Уперше сама змогла зняти кошти. Уперше побачила, що складні бюрократичні речі можна пройти не наодинці.
Це була довга робота. Тривалий шлях із десятків зустрічей, поїздок, документів, пояснень і підтримки. Але саме так будуються маленькі перемоги, з яких складається велика — повернення людини до життя. І саме так народжується довіра, яка так легко руйнується війною.
Сьогодні Людмила уже впевненіше дивиться вперед. Вона шукає роботу. Вона не боїться звертатися по консультацію. Вона знає, що її життя не закінчилося — просто починається нова сторінка. І так, на її обличчі іноді з’являється усмішка.
Наша спільна робота з нею завершилася, але ми не зникаємо. Людмила знає: Проліска поруч. І якщо знову буде важко — вона не залишиться сама.
Саме така допомога змінює долі. Вона не гучна і не святкова — вона людяна, тиха, послідовна. Це те, що дає сили жити далі. Це те, що нагадує: поруч завжди є ті, хто не залишить наодинці з бідою.
Працюємо у партнерстві з UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні.
