Ірина та Вікторія — рідні сестри з села Одрадне на Донеччині. У 2024 році, коли війна знову наблизилася до їхнього дому, вони були змушені залишити все, що мали, й вирушити у невідомість, рятуючи свої родини. Їхнім новим прихистком стало село Криничне на Полтавщині — спокійне, але чуже місце, де потрібно було починати життя спочатку.
Саме тут, серед тривоги й невизначеності, обидві сестри стали мамами. Для кожної з них народження дитини стало не лише випробуванням, а й символом нового життя — доказом, що навіть у час війни є місце любові, надії й продовженню роду.
Та разом із материнством прийшли й нові виклики. Ірина, яка виховує сина самостійно, потрапила у справжню бюрократичну пастку: через законодавчі особливості дитину автоматично записали на колишнього чоловіка. Ця формальність поставила під сумнів громадянство малюка та ускладнила оформлення документів і соціальних виплат.
Вікторія зіткнулася з іншим болем — її донечка потребувала постійного медичного нагляду, але доступ до лікарів у селі був обмежений. Кожен візит до фахівців вимагав зусиль, терпіння й віри, що все буде добре.

Попри всі труднощі, сестри не залишилися сам на сам із проблемами. Поруч була команда
Гуманітарна місія “Проліска” у Кременчуці, яка за підтримки
UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні надала комплексну підтримку. Фахівці допомогли Ірині оформити документи для дитини — отримати ідентифікаційний код, довідку ВПО та державні виплати. Для Вікторії організували медичні консультації, щоб її донечка отримала необхідну допомогу. Родини також отримали дитячі набори, одяг, засоби гігієни та найнеобхідніше для догляду за малюками.

Та, мабуть, найцінніше, що отримали Ірина й Вікторія, — це відчуття впевненості, людяності та підтримки.
У час, коли вся країна бореться за своє майбутнє, саме такі історії нагадують: боротьба триває заради того, щоб діти могли народжуватися у безпеці, а матері — не залишалися самі перед труднощами життя.