НА ХАРКІВЩИНІ ТРИВАЄ ВІДНОВЛЕННЯ СЕЛА РУСЬКА ЛОЗОВА
ДО ВІДНОВЛЕННЯ ЧЕРЕЗ ТВОРЧІСТЬ
66-річна Валентина Леонідівна, згадуючи своє щасливе довоєнне життя у Бахмуті на Донеччині, плаче. Плаче тихесенько – щоб чоловік не почув. Йому не можна хвилюватися. Він втратив можливість ходити, через перенесений інсульт. Перенесений вже тут, на мирній території, куди сім’я евакуювалася в перші ж дні повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю…
Валентина Леонідівна до 24 лютого 2022 року працювала комендантом гуртожитку Бахмутському коледжу транспортної інфраструктури, а її чоловік, 67-річний Микола Андрійович викладав трудове навчання та електромонтажну практику у цьому ж коледжу.
Після початку повномасштабного наступу ворога сім’я із сином та онуками, одразу ж записалися в чергу на евакуацію: їх будинок знаходився біля військової частини – залишатися поруч було дуже небезпечно. Через три дні їх евакуювали в місто Дніпро, а через два дні – в місто Лубни Полтавської області, де їх поселили в місці компактного проживання внутрішньо переміщених осіб (МКП ВПО) на базі гуртожитку державного закладу освіти, де знайшли прихисток близько 150 вимушених переселенців.
Родина одразу почала налагоджувати життя на новому місці. Син літнього подружжя працевлаштувався, онуки продовжували навчатися дистанційно. Все складалося більш менш стабільно, але, звісно, що люди сумували за рідною домівкою, сподівалися на повернення…
Але у серпні 2022 року сім’ї надійшла звістка про руйнування їхнього будинку. Інформація була офіційно підтверджена. Микола Андрійович цього не витримав. У нього стався інсульт. Родина витратила багато часу, сил та коштів на лікування та реабілітацію. Але, на превеликий жаль, на сьогодні Микола Андрійович так й не зміг стати на ноги.
Адміністрація МКП виділила для подружжя окрему кімнату, а для їхніх онуків – кімнату поруч. Мати дітей не проживає з ними, батько працює в м. Лубни, допомагає родині.
Потроху Микола Андрійович почав упізнавати рідних, реагувати на звернення. Його дружина робить все можливе аби чоловік максимально почувався затишно та скоріше відновлювався.
З цією родиною команда гуманітарного центру Проліска – Полтава познайомилася під час відвідування МКП, якому «Проліска» в рамках проєкту UHF «Шлях до безпеки та послуг: транспортне забезпечення та підтримка колективних центрів» допомогла забезпечити належні умови проживання вимушених переселенців.
За фінансової підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF) Управління ООН з координації гуманітарних справ / OCHA Ukraine, «Проліска» надала МКП меблі в кімнати та в кухню; побутову техніку: холодильники, пральні машини, морозильні камери, мультиварки, пилосмоки, фени, м’ясорубки, чайники, телевізор, генератори, кондиціонери, бойлери, сміттєві баки, швейну машину та оверлок, а також облаштувала в МКП інформаційну точку відповідними меблями, оргтехнікою, та обладнанням для функціонування інтернету.
Надана допомога дуже спростила людям умови проживання в даному МКП.
Крім того, мешканцям МКП з інвалідністю команда Проліска – Полтава безоплатно передала в особисте користування засоби реабілітації, які Гуманітарна місія «Проліска» придбала за кошти наших партнерів The German Marshall Fund of the United States та Ukraine Charity в рамках програми Громадської Ініціативи Європейського банку реконструкції та розвитку, до якої нас залучила співробітниця банку Yuliya Zemlytska https://www.facebook.com/yuliya.zemlytska
Отримав колісне крісло й Микола Андрійович. Зараз він вже може пересуватись цьому кріслі по території МКП. “Дякуємо за отриману можливість сумісних прогулянок”, – каже дружина Миколи Андрійовича. На жаль, поки що тільки рідні можуть висловити подяку. До самого Миколи Андрійовича поки що мова не повернулася. Але його сім’я не втрачає надії на те, що найближчим часом стан здоров’я голови родини покращиться – близькі роблять для цього все можливе. Гуманітарна місія “Проліска” продовжує підтримувати цю родину.
