Сьогодні команда Гуманітарної місії «Проліска» зустріла в Мукачеві родину Головатих – 61-річну Тетяну Анатоліївну, її 17-річного сина Станіслава та 14-річного онука Вадима. Все своє життя вони провели в Добропіллі. Тетяна працювала на шахті, Станіслав навчався в аграрно-технічному ліцеї на тракториста, а Вадим ходив до місцевої гімназії. У 2024 році їхня родина зазнала непоправних втрат – мама Вадима померла від COVID-19, а батько загинув на фронті. Бабуся взяла опікунство над онуком.
Від початку війни ситуація ставала дедалі загрозливішою. Пані Тетяна облаштувала спеціально підвал, так як проживали у власному будинку. Періодично доводилося користуватися правилом двох стін. Перші прильоти в Добропіллі були ще у 2022 році, проте справжнє пекло почалося у 2024-му, коли місто почали масово обстрілювати. Вибухи зруйнували стадіон, ринок, профілакторій, гуртожитки, автобазу, котельню.
«Вікна тремтіли, будинки здригалися, а страх став щоденною реальністю. Коли померла моя дочка і загинув зять, я зрозуміла, що треба рятувати дітей і єдиний вихід – евакуація», – розповідає пані Тетяна.
Жінка звернулася на гарячу лінію волонтерської організації і попросила про допомогу.
6 лютого волонтери евакуювали родину до транзитного центру в Павлограді, де вони познайомилися з командою «Проліски». Саме вони запропонували їм переїхати до Закарпаття – у місце тимчасового проживання в Хусті, яке повністю облаштоване сучасними меблями й технікою за фінансової підтримки Гуманітарного фонду для України.
«Для нас «Проліска» – це рятівниця, яка подарувала нам надію на нормальне життя», – ділиться пані Тетяна.
Дякуємо всім, хто допомагає рятувати життя!