

Олегу Юрійовичу – 83. Він один з тих тисяч українців, які вимушені були залишити свої домівки, намагаючись зберегти життя. Днями чоловіка евакуювали з Костянтинівки, де він прожив все життя, до транзитного центру у місті Дніпро.
«Уявляєте, як це важко – покинути свій рідний будинок, в якому жив більше ніж пів століття? 43 роки я працював водієм в харчовій сфері діяльності – розвозив продукти харчування по місту та громаді. Знаєте, місце розквітало в нас усе життя: магазини, заводи, новобудови, торгівельні центри, парки – усе в нас було, усього вдосталь. І в мить все це перетворили на руїни. Як важко було за цим спостерігати, – поділився Олег Юрійович. – Мої діти теж народились і виросли в Костянтинівці. Кожен з них побудував собі будинок, яких вже немає … Розбили їх в цьому році, через кілька місяців після того, як вони евакуювались звідти. А я до останнього не хотів їхати нікуди, думав, що скоро усі домовляться та все затихне, але ж ні… Все тільки гірше і гірше ставало».
Тепер чоловік в безпеці. А скоро за ним приїде донька і забере до Дніпра. Складний путь до безпеки став для пана Олега справжнім емоційним випробуванням, але водночас і нагадуванням про силу родинних зв’язків і людську витривалість.
У транзитному центрі міста Дніпро Олег Юрійович отримав необхідну допомогу: гаряче харчування, психологічну підтримку та тимчасове місце для відпочинку.
Робота транзитних центрів в Дніпровському районі триває щодня: це місце, де історії болю переплітаються з історіями надії. І кожен, хто переступає поріг, отримує не лише допомогу, а й частинку людського тепла, яке так необхідне у часи невизначеності.
7 жовтня завдяки підтримці @ УВКБ ООН необхідну допомогу вже отримали 51 евакуйована родина (112 людей) у вигляді одягу та засобів особистої гігієни. Також, люди отримали індивідуальні консультації у сфері захисту та психології.
