ПЕРЕСЕЛЕНЕЦЬ З МЕЛІТОПОЛЯ СТВОРИВ ПРИХИСТОК ДЛЯ ВПО У ЗАПОРІЖЖІ

Денис Анатолійович  у Запоріжжі опинився раптово. Він мешканець Мелітополя, 24 лютого зустрів в Києві. Новини про повномасштабне вторгнення шокували, але, як каже сам Денис: «Страху не було – був ступор». Вже 25 лютого він почув перші в своєму житті звуки вибухів. Одразу ж вирішив, що безпечніше буде перечекати десь за межами столиці, поїхав до друзів на дачу, в село під Київ. Але через декілька днів вирішив, що треба повертатися до родини в Мелітополь, там ситуація ставала все небезпечнішою. 2 березня Денис був на Київському залізничному вокзалі. Саме в цей день Центральний вокзал зазнав ракетного обстрілу. Виїхати зі столиці Денис зміг лише о другій годині ночі евакуаційним потягом до Запоріжжя. Зупинився у друзів, в санаторії «Пектораль». Спочатку думав, що через декілька днів зможе поїхати в Мелітополь, але, на жаль, йому це не вдалося. Дістатися міста було в край важко, а перевізники просили шалені гроші за поїздку. 4 березня вже рік як чоловік живе в Запоріжжі.

До повномасштабного вторгнення Денис був звичайним адміністратором в столичному оздоровчому комплексі. В нього було звичайне щасливе життя, в якому він не планував нічого змінювати. Вирішивши, що він залишається в Запоріжжі, почав займатися волонтерською діяльністю. В «Пектораль» почали приїжджати люди. Спочатку приїхало 40 людей з Волновахи. «Люди жили самі по собі, харчувалися самі. Їм треба було допомогти, розмістити, нагодувати», – згадує Денис. Директор готелю не дуже хотів займатися переселенцями, тому Денис взяв ці обов’язки на себе, почав знайомитися з волонтерами, просити про допомогу. Потроху переселенцям почали привозити продукти. Трошки з часом Денис разом з директором готелю поїхали у великий торговельний центр міста, де тоді був гуманітарний логістичний центр, залишили там свої контакти, і до них стало звертатися все більше людей, що виїжджали з окупованих територій та з міст, де велися бойові дії.

Наразі Денис – директор «Пекторалі». На питання, де його родина, сумно зітхає і каже, що всі вирішили залишитися в Мелітополі. Каже, що наразі його родина – це 100 мешканців готелю.

Денис розповідає, що Проліска – Запоріжжя сама зв’язалася з ним та запропонувала допомогу від UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні. Говорить, що гуманітарний центр надав все необхідне: гігієнічні набори та одяг для переселенців, ковдри, рушники, матраци, кухонне обладнання, пральні машини та іншу техніку для комфортного проживання в «Пекторалі». Але найголовніше – це вугілля, без якого мешканці готелю не змогли б пережити цю зиму. Тепер Денис постійно звертається по допомогу до співробітників гуманітарного центру і точно знає, що він її тут отримає.

Планів на майбутнє Денис не будує, каже, що зараз важко щось планувати, ситуація в край непередбачувана. Але він, як і всі, чекає на звільнення Мелітополя, хоче повернутися додому та обійняти свою власну родину.