
Все своє життя Жанетта працювала у школі вчителем молодших класів. Разом з чоловіком вони виховували вісім дітей. Спокійне життя зруйнував збройний конфлікт. З першими артилерійськими залпами у 2014 стало зрозуміло, що жити в колишньому режимі не вдасться. Будинок родини неодноразово здригався від розривів снарядів, бо тодішня лінія розмежування проходила у декількох сотнях метрах від їх помешкання у Красногорівці. На жаль, через те, що діти жили в зоні бойових дій, періодично вони були змушені пропускати заняття, бо загроза життю була значною. Уроки проходили під артилерійську канонаду за вікном. Шкільний автобус не завжди міг доїхати до будинку, тож дітям часто доводилося долати значну відстань пішки. Нова біда трапилась у 2017 році, коли чоловіка Жанетти, було затримано на непідконтрольній території, де його досі утримують. Було багато спроб визволити його звідти, та на жаль усі вони виявились марними.

Завдяки пілотному проєкту з добровільного переміщення, який реалізовувався гуманітарною місією «Проліска» за підтримки
UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні, для Жанетти та її родини був придбаний будинок у більш безпечній частині Донецької області, куди вони переїхали, щоб бути якомога далі від війни. Життя почало налагоджуватися, молодші діти пішли до школи, старші знайшли роботу, жахи війни почали відступати.

Все змінилось 24 лютого. Лінія розмежування почала знов наближуватись, а страх за життя рідних зростати.

«Це якесь дежавю. Теж почуття безвиході, той же страх за дітей» – каже Жанетта.

Сім’я опинилася у складній життєвій ситуації, старші діти були вимушені виїхали на заробітки. П’ять неповнолітніх дітей та
онуки, щоденно потребували піклування, а ресурсів ставало все менше.

Наші колеги з гуманітарного центру
Проліска – Часів Яр не лишили родину у біді, та привезли їм продукти, а для самих маленьких – солодощі, соки та фрукти, яким вони дуже зраділи.