«ОСОБЛИВО СТРАШНО БУЛО, КОЛИ СИДІЛА У КІМНАТІ, ЧУЛА ЗВУКИ ЛІТАКІВ…»

Війна… Слово, яке породжує страх, біль, сльози. 24 лютого українці зустрілися з цим віч-на-віч. Люди були вимушені були залишити свої домівки, щоб врятуватися від обстрілів, вивезти дітей, втекти від жахів війни…

Світлана Тихонівна, 1949 р.н, мешканка м. Бахмут, Донецької області, все своє життя віддала вихованню дітей. Працювала вчителем в місцевій школі. Жінка має важке захворювання, у 2014 році з початком бойових дій, стан здоров’я погіршився, вона стала маломобільна, пересувається за допомогою спеціальних засобів. В період військового конфлікту всі рідні пані Світлани померли, жінка залишилася сама без сторонньої допомоги.

До лютого 2022 року Світлану Тихонівну доглядала соц. робітниця, приносила жінці продукти харчування, готовила їжу. Але у зв’язку зі збільшенням кількості обстрілів у місті та початком повномасштабного вторгнення, всі держустанови у Бахмуті призупинили свою роботу, соц. робітниця вже не мала змоги навідувати жінку, так пані Світлана залишилася сам на сам зі своєю бідою, нікому було принести жінці питної води, приготувати їжу. Під час обстрілів пані Світлана знаходилася у квартирі, бо спуститися до укриття самостійно жінка не могла. Вона тихесенько сиділа у передпокої, очікуючи чергового вибуху. Запаси продуктів та питної води закінчилися. Треба було щось вирішувати.

« …Особливо страшно було, коли сиділа у кімнаті, чула звуки літаків, обстріли з чогось важкого. За цей час я навчилася розрізняти звуки, коли прилітало до нас і від нас. Завдяки добрим людям, мені деякий час вдалося протриматися та вижити в підвалі нашого будинку. Потім потрохи всі почали роз’їжджатися, підвал спустошив. Одного разу після обстрілу сусіднього будинку, де розбирали завали, до нас у підвал зайшов чоловік. Він запропонував мені поїхати до більш безпечного міста. Як потім з’ясувалося то був волонтер, мій учень. Наступного дня, мене забрали з підвалу та відвезли на евакуаційний потяг, таким чином я потрапила у Дніпро, мій учень-волонтер допоміг влаштуватися у МКП.» – розповідає пані Світлана.

Опинившись у складній ситуації, жінка не переставала думати про майбутнє, не забуваючи про сьогодення.

«Що робити далі не розумію. Я сама, нікого поруч немає. Не знаю, як я повертатимемося навіть якщо завтра оголосять, що можна їхати. Там розбито всі заводи, всі підприємства інфраструктури немає, шкіл та садків немає. Я насамперед про дітей думаю, щоб вони змогли вчитися. Люди без світла, води та газу сидять місяцями, а попереду морози. Ось так, як показують, що їжу на багатті готують – це не умови для виживання з дітьми. Ось мені зараз волонтери запропонували їхати до Німеччини, але я вагаюся, все ж таки як там кажуть…де народився – там й згодився» – доповнює пані Світлана.

Співробітники місії познайомились зі Світланою Тихонівною під час моніторингу МКП у м. Дніпро. Жінка розповіла колегам свою історію та попросила допомогти їй перевести пенсійні виплати до банківського відділення, а також зробити ІПН код.

Колеги з гуманітарного центру Проліска – Дніпро, якій працює за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні надали жінці необхідний соціальний супровід в оформленні ІПН коду, відкритті банківського рахунку для отримання пенсійних виплат, написанні заяви на зміну способу отримання пенсії.

Завдяки своєчасній допомозі Світлана Тихонівна тепер має змогу отримувати пенсію на банківську карту. Також жінці була надана допомога в оформленні грошової виплати від міжнародних організацій, за допомогою Порталу соціальних послуг Е-Допомога.

Надання допомоги триває!