Війна прийшла до Попасної у 2014. Олені із сім’єю довелося виїхати. Повернулась до рідного міста у 2018 році. Місто розвивалося, будувалося, ставало зеленим і красивим. Улюблене місто, улюблений будинок, улюблена робота, плани, мрії… Тепер натомість пустка всередині.
Це маленьке містечко били градами, артилерією, авіацією.
Будинок у центрі міста, поряд немає жодних військових об’єктів. Було дуже страшно. Прилітало щось дуже важке, тремтіли стіни підвалу. З 2 березня стріляли безперервно цілу добу. 3 березня о 6:30 ранку спустилися до підвалу, а о 7:30 накрило градами. Потрапило до будинку. Зайнялася машина, пожежа перейшла на інші будівлі. Чоловік під обстрілами вибігав із підвалу та гасив. Допомагали старенькі сусіди.
За 2 дні знищили понад половину міста. Люди у розбитих будинках, підвалах. Без зв’язку, електрики, газу, води, тепла. Сліз вже не було. Добу Олена не розмовляла.
Виїхати з м. Попасна до Бахмуту Олені з чоловіком допомогли знайомі, які врятували і яким вони дуже вдячні. Із сусідами прощалися, як із рідними. Вони вмовляли залишитися, казали, що мають їжу. Але Олені не хотілося нічого. Не було сил терпіти постійні обстріли. Хотілося просто вижити.
Нині Олена із сім’єю у м. Дніпро. Сина-аспіранта вдалося евакуювати із м. Харкова. Викладач вивіз 8 людей у своїй машині.
Про допомогу від гуманітарного центру
Проліска – Дніпро Олена дізналася у Фейсбук. Жінка попросила про допомогу. У нашому центрі Олена отримала демісезонний одяг, який був їй дуже необхідний. Наші колеги потоваришували з цією чудовою жінкою. Після усього, що пережила сім’я Олени, вони знайшли в собі сили жити далі та запропонували брати участь у допомозі людям, які постраждали від військового конфлікту.