НЕМАЄ НІ ДНЯ, ЩОБ Я НЕ ЗГАДАЛА СВІЙ ДІМ ТА СЕЛО

«Чому ми не можемо повернутись додому?» Це перше, що почули під час зустрічі працівники гуманітарного центру Проліска – Суми від переселенки з села Стрілеча Харківської області Любові Іванівни. Вона та її чоловік перенесли довгі сім місяців окупації, втратили своїх сусідів та знайомих, ховалися у підвалах, і, рятуючи своє життя, змушені були покинути власний будинок та переїхати якомога далі від жахів війни. Новим містом перебування для подружжя стали Суми.

«24 лютого я пам’ятаю добре. Я прокинулась зранку і почула дивні звуки. Зазвичай щось схоже я чую, коли у сусідів зверху працює пральна машинка, але чому вони увімкнули її так рано, я не одразу зрозуміла. Потім я подивилась у вікно і побачила танки. Відтоді все і змінилось», – згадує Любов Іванівна початок війни.

Стрілеча – це невелике село, яке знаходиться на самісінькому кордоні. Саме тому воно було окуповане одним з перших. Сім місяців їх сім’я була відрізана від світу та близьких людей. Їм довелось адаптуватись до нових умов проживання – готувати їжу на багатті, набирати воду з колодязя та жити, не розуміючи, чого їм чекати далі. Попри жахливі обставини, вони сподівались на краще та продовжували кожного дня ходити на роботу.

12 вересня Стрілеча знову стала Україною, а радості подружжю не було меж. Чотири дні в селі панував спокій та тиша, над головами не пролітали ракети, які обстрілювали Харків, з’явилась можливість подзвонити близьким та рідним, а з душі спав камінь невизначеності. Тоді ніхто з них не міг уявити, що ця тиша оманлива, що це лише початок випробувань. На жаль, після цього їх село стало гарячою точкою, а Любов Іванівні та її чоловік опинились в епіцентрі подій. Два тижні вони майже не виходили з підвалу, на очах у них вбивало та калічило їх знайомих та друзів. Від стресу у жінки випали всі зуби. «Евакуювавшись в місто Суми мої тамтешні родичі мене не впізнали, я була дуже худа, втомлена, без зубів та з сильним нервовим зривом. Не має ні дня, щоб я не згадала свій дім та село. Гортаючи новини я сподіваюсь побачити хоч край свого будинку, щоб зрозуміти чи цілий він ще. Раніше у Стрілечі проживало багато людей, а зараз на все село всього вісім. І всі ці люди на одному фото», – каже жінка.

Зовсім недавно Любов Іванівна та її чоловік жили щасливим мирним життям, мали свою квартиру, будинок та ділянку, яку Любов Іванівна облаштувала під сад. Кожного дня гуляли вулицями села, збирались разом з друзями, тепер вони – переселенці, які втратили свій дім. Сьогодні Любов Іванівна та її чоловік проживають у гуртожитку МКП у місті Суми та мріють отримати власну квартиру тут, щоб спробувати почати спочатку. Гуманітарний центр «Проліска-Суми» неодноразово допомагав цьому гуртожитку та внутрішньо переміщеним людям, що там проживають і зараз надає всю необхідну допомогу та підтримку від UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні, щоб покращити умови проживання цим людям. «Проліска» завжди поруч з тими, хто потребує допомоги.