НОВОГРОДІВКА. ДОПОМАГАЄМО МІСТЯНАМ ПІСЛЯ НІЧНОГО ОБСТРІЛУ
У ВИСОКОПІЛЛІ ВІДБУЛАСЯ ЗУСТРІЧ ВИСОКОПОВАЖНИХ ГОСТЕЙ З КАНАДИ ТА ЕВРОПИ З ПРЕДСТАВНИКАМИ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКОСТІ
– Так, наше МКП в Затисівці не опалювали, але ж ми не знали, що так станеться, та були ради тому, що є дах над головою, бо це було наше четверте місце перебування, – каже Олена, яка зі своїм 85-річним батьком вимушено мандрує країною вже майже два роки.
Ця сім’я – вимушені переселенці з Сєвєеродонецька. Їх рідне місто на Луганщині з самого початку повномасштабного вторгнення опинилося в епіцентрі бойових дій, а зараз окуповане та вщент зруйноване. Олена розповідає, що навесні 2022 року волонтери вивозили їх з батьком вже під щільними обстрілами. Дорогою вона бачила, як снаряди трощать будинки.
– Не знаю, що там з житлом батька, – каже Олена. – А з будинку, де моя квартира, «злетів» дах. Знайомі, які пізніше виїхали з міста, розповіли, що з мого житла мародери все повиносили. Нам поки що немає куди повертатися й в нас немає грошей на оренду житла: ми з батьком – пенсіонери. Це вже п’ятий наш переїзд, сподіваємося, що ми вже більш не будемо переїжджати.
Олена розповіла, що пів року вони жили в Івано-Франківської області спочатку в одному МКП, потім їх переселили в інше. Потім переїхали на Закарпаття де їх поселили в МКП, яке створили на базі дитячого садочку. Але садочок відновив свою роботу, та родині знов довелося переселятися Так вони опинилися у будівлі колишньої школи в селі Затисівка.
На думку Олени, в МКП в Затисівці все було облаштоване для нормального проживання. Навіть те, що там не було пральної машини та телевізору. Та й те, що в селі немає ані магазину, ані ФАПу та й будівля колишньої школи розташована фактично на околиці біля лісу, вимушених переселенців не засмучувало.
– Ми там вже до всього звикли: сільрада безплатно давала нам хліб, а ми частину його міняли у місцевих на інші продукти, та й гуманітарну допомогу нам різні благодійники іноді привозили, – розповідає Олена. – Вже там обжилися. До нас прибилися кіт та лисиця. Кота ми напередодні переїзду віддали в добрі руки, а лисиця прийшла до мого батька прощатися, – жінка показує фото.
За словами співрозмовниці, те, що приміщення не будуть опалювати, з’ясувалося тільки восени. Мешканці МКП просили у місцевих жителів обігрівачі, та якось рятувалися від холоду.
Коли консультанти захисту ВПО «Проліски» в рамках проєкту (UHF) підтримки МКП з метою вивчення потреб мешканців відвідали МКП в Затисівці, то побачили, що там залишилися тільки чотири найбільш морозостійких мешканці. Троє з них – літні люди, один з яких маломобільний. Всі вони були тепло вдягнені, та, схоже, що давно не знімали шапок та курток. А ще ж справжніх морозів не було…
ВПО було запропоновано переміститися на вільні міста в МКП в смт Вишково, яке в рамках згаданого проєкту «Проліска», за підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF) Управління ООН з координації гуманітарних справ / OCHA Ukraine, облаштувала всім необхідним для комфортного проживання. Будівля МКП у Вишково добре опалюється та розраховане на довготривале перебування внутрішньо переміщених осіб – до закінчення бойових дії та «плюс» ще один рік. Крім того, МКП розташована в дуже зручному місті – поруч є вся необхідна соціальна інфраструктура: й магазини, й місцева рада й лікарня, й банківські установи.
Коли «останні з могікан» погодилися на переїзд, надавачі послуг соціального супроводу гуманітарного центру Проліска – Ужгород, які працюють за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні, допомогли людям переїхати з Затисівки до нового місця проживання, надали потрібні правові консультації та залишили їм контакти для зворотного зв’язку: в разу потреби, всім новоселам буде наданий соціальний супровід.
Особистих речей у переселенців назбиралося не так вже й багато. Більшу частину багажу склала продовольча «гуманітарка». Це той багаж, котрий багато хто з ВПО тепер обов’язкове вивозить з собою, як гарантію того, що голодним не залишиться.
Літній сусід нових мешканців по поверху зрадів тому, що серед новоселів є чоловік близького йому віку. Вже в вечорі вони разом з батьком Олени дивилися телевізор в зоні відпочинку.
– Їм тут сподобається! – впевнена сусідка по поверху, вимушена переселенка з Донеччини, яка сподівається, що новосели швидко стануть частиною їх дружнього колективу, який мешкає тут вже другий рік.
