Мирне життя Сергія Володимировича та Лариси Володимирівни мало відрізнялося від багатьох інших. Він працював електриком, Лариса – в обласному управлінні юстиції Харкова. У вільний від роботи та домашніх клопотів час родина ходили на рибалку, відпочивала, відвідувала дивовижні куточки міста. Лариса присвятила своїй родині та догляду за рідними все своє життя.
Вранці 24 лютого 2022 року сім’я знаходились вдома, спокійно збиралась на роботу. Сильний гул літаків та вибухи різко змінили всі плани. Почувши їх, подружжя із занепокоєнням почало думати, як зібрати всю родину разом. У Лариси Володимирівни неподалік жили бабуся та мати, тож чоловік швидко виїхав за рідними. Бабуся та мати Лариси погано себе почували, були тяжко хворими, мали інвалідність. Відчуваючи тривогу за себе та рідних, подружжя спустилось до укриття, де перебувало десять тяжких днів. Родина жила у великому приватному будинку, укриття було звичайним підвалом, який Сергій заздалегідь облаштував на випадок непередбачуваних подій. Знаходитись там довгий час було вкрай важко – рідні потребували спеціалізованого догляду. Родина почала міркувати про план евакуації, але куди їхати не знали.
Проживши десять днів у підвалі, подружжя разом з сином та друзями вирішили виїжджати з міста. О сьомій ранку вони вже були на окружній дорозі та поспіхом виїхали з міста. «Їхали в нікуди. Будинок був пошкоджений від обстрілів. Перша наша зупинка була у місті Умань у гуртожитку, але тривога за власне життя змушували їхати далі. Зупинка в місті Немирів Вінницької області, була надскладною – бабусі ставало все гірше», – згадує жінка. Колеги Лариси Володимирівни порадили їй поїхати саме до Вінниці, та зупинитися у гуртожитку. Так вони й зробили. Приїхавши на місце, опинившись в тиші та спокої, сім’я почала збирати необхідні документи для оформлення статусу ВПО та проходження лікування. Щоб трохи вгамувати тривогу, Лариса Володимирівна відкрила для себе новий вид медитації – йогу, і два рази на тиждень почала ходити на заняття, які проводили у гуртожитку. Чоловік Сергій влаштувався на роботу за фахом, підробляє електриком.
Гуманітарний центр
Проліска – Вінниця надавав родині допомогу від
UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні. Сім’я отримала необхідні у побуті речі – теплі ковдри, матраци, постільну білизну, рушники, кухонний набір, засоби гігієни та верхній одяг. Бабусі Лариси Володимирівни був наданий соціальний супровід – її доправили до лікарні на консультацію сімейного лікаря.
«Планування майбутнього на теперішній час є складним питанням, бо є багато невирішених питань, – каже Лариса. – Найголовніше для нас – вижити, знайти роботу та просто жити. Головне, щоб було здоров’я, ми все витримаємо».
А «Проліска» буде поруч, бо людям дуже важливо знати, що вони не залишились на самоті.