НАДІЯ НА ПОРЯТУНОК ЖИТТЯ – СВОГО І ДОМАШНІХ УЛЮБЛЕНЦІВ

Через загострення бойових дій на Куп’янському напрямку кількість охочих евакуюватися з регіону невпинно зростає. Сьогодні Гуманітарна місія “Проліска” за фінансової підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF) евакуювала 111 людей, які знайшли можливість покинути небезпечну зону, залишивши свої домівки, сповнені спогадами, але позбавлені безпеки. Для цієї евакуації було залучено п’ять автобусів, які допомогли людям дістатися Харкова.

Серед евакуйованих були жителі міста Куп’янськ, селища Ківшарівка та Куп’янськ-Вузлового. Як завжди, автобуси супроводжували психолог, фахівець із гуманітарної допомоги та консультант із соціальних питань від місії «Проліска». Вони допомагали людям зайняти місця, пояснювали подальший план дій та надавали підтримку тим, хто її найбільше потребував.

У кожному автобусі панував напружений настрій: розгубленість, тривожність, сльози. Психологи намагались стабілізувати емоційний стан людей, пояснювали, як справлятися зі стресом. Після розмови багато хто заспокоївся, розуміючи, що попереду, хоча і невідомий, але безпечніший шлях.

Люди ділилися своїми історіями, і багато хто казав, що тримався до останнього, сподіваючись, що ситуація зміниться. Але коли зникли світло і газ, а вибухи стали щоденною реальністю, багато хто зрозумів, що час рятувати життя – своє і своїх домашніх улюбленців.

Одна з таких історій — це історія сестер із селища Куп’янськ-Вузловий. Вони виїжджали разом із собакою Джеком, якого не могли покинути. Одна з жінок розповідає:

“Сестра принесла собаку зі смітника, це було через 2 місяці після початку війни, 28 квітня 2022 року. Я спочатку думала, ну куди його брати, війна ж. Але вирішили з сестрою, що песик буде в нас жити. Проте потім ми не могли виїхати, бо не могли його залишити, він же в нас як дитина, велика дитина. Іноді може трохи й вкусити, бо з характером. А ще й обстріли його дуже лякають, песик бере свою іграшку і біжить до нас, щоб ми його заспокоїли”.

Жінки зізнаються, що терпіли до останнього: “Ми не могли виїхати два з половиною роки. Ну як ми його покинемо? Але зараз стало зовсім тяжко там знаходитися. Біля дому було вже 3 сильних прильоти, всі вікна вилетіли, все забито, в хаті темрява. Підвалу немає. Зараз зима вже близько, холоди, без світла, без води, ще й газу немає. Зі звʼязком теж проблеми”.

Цієї ночі вони втішали себе лише одною думкою, розповідає одна з сестер: “Сьогодні вночі зовсім жах був. Ми с сестрою себе заспокоювали тим, що треба дожити до ранку і нас заберуть. Ми терпіли до останнього, нам казали, виїжджати, але ми не розуміли як, в нас же великий собака. Ми все ж наважились, з нами тільки пара сумок та наш Джек. Сподіваємось, нас приймуть із ним. Бо ми його не кинемо”.

Ці важкі історії про прощання з рідними домівками показують силу людей, які вимушені рятувати своє життя та життя своїх близьких. Наша місія — бути поруч, щоб підтримати їх у ці моменти та надати необхідну допомогу.