МИ МОЛИМОСЬ ЗА ПЕРЕМОГУ – ПЕРЕСЕЛЕНЦІ З СОЛЕДАРУ

Володимир та Надія кожного дня дивились телевізор – так дізнавались всі новини України. Про початок війни також дізналися по телебаченню. Хвилювання та тривога з кожним днем зростали, тому з першого ж дня Володимир прийняв рішення самостійно облаштувати бомбосховище у багатоквартирному будинку, де мешкала його сім’я. «Коли я в небі побачила наші літаки та почула звуки вибухів, я відчула, що починається війна», – зі сльозами на очах згадує Надія. Далі подружжя на власні очі бачило, як вимушені переселенці йшли пішки з територій, де йдуть бойові дії, допомагали їм їжею, житлом та одягом і не могло повірити, що в подальшому їх чекає така ж саме доля. Якогось плану евакуації родина не мала, але на всяк випадок підготувала все необхідне для виїзду у безпечне місце.

Отак одної миті закінчилось мирне життя. Життя довжиною в 45 років, життя в невеличкому, але такому рідному для серця місті, в якому Надія працювала майже 33 роки оператором на соляній шахті, Володимир 42 роки був гірничим рятувальником. Сім’я розповідає про рідне місто з теплотою, адже всі найкращі миті життя були саме там. Почуття невпевненості було не звичним для них явищем. Подружжя займалось домогосподарством, їздило на дачу, де вирощувало овочі та фрукти, садило дерева, проводило час з близькими та друзями, виховувало сина. Згадуючи, як було спокійно та затишно у мирному житті, Володимир каже: «Я тепер бачу своє місто у телевізорі та з болем вдивляюсь в кожну вуличку».

Коли в місті почались бойові дії, Володимир прийняв рішення покинути рідний дім. Спочатку думав самостійно виїхати за межі міста, але зрозумів, що це – загроза для всієї родини. Тоді він звернувся по допомогу до волонтерів і попросив організувати виїзд до м. Дніпро. Збиратись прийшлося дуже швидко, адже почався обстріл міста, під який родина потрапила. Волонтери порадили бути в укритті, доки закінчиться обстріл. Перечекавши, зібрали все, що встигли та поспіхом виїхали. Під час переїзду неодноразово потрапляли під обстріли, але все ж таки дістались Дніпра. Там їх чекав син. Перепочивши дві ночі у Дніпрі та ще не встигнувши прийти до тями від пережитого, сім’ю чекала ще одна новина – сина призвали на фронт. Ледь оговтавшись від новин, родина вирушила до сестри Володимира у м. Тульчин Вінницької області, куди дісталася вже 25 травня 2022 року. Почалися клопоти з документами, оформленням довідок ВПО, адресної допомоги та подання заяви на отримання компенсації за зруйноване житло.

Про гуманітарну місію «Проліска» Володимир та Надія раніше не чули, але дуже зраділи знайомству. За підтримки від UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні при масовій видачі гуманітарної допомоги центром Проліска Вінниця родина отримала: матраци, ковдри, подушки, постіль, рушники, ліхтарі та термоси.

Зараз сім’я вже трішки звикла до міста, але душею все ж перебуває у рідному Соледарі. Багато хвилювань за майбутнє життя, за сина та рідний дім відчувають Володимир та Надія, мріють про повернення додому, про відбудову власного житла та зустріч з рідними й близькими людьми. «Ми молимось за перемогу», – каже подружжя.