НІЧНА АТАКА МІСТА СУМИ
МАТУСІН ПОРТРЕТ
«Не хочу нікуди виїжджати з України, я повернулася, але мені тут так страшно», – сказала жінка і залилася сльозами.
Я йшла з колегою до міста «прильоту» шахеда, одягнена у форму «Проліски», як до мене гукнула жінка: «Вибачте, ви психолог?». «Так, я та, хто вам треба. Слухаю вас!». Вона почала говорити. Про те, що не спала, про те, що Україна пережила вже багато горя, про свого песика, про страхи, про те, як вона любить свій дім і свою країну. Далі було багато людей з питаннями, зі звинувачуванням, з відчаєм, з агресією, що робити з батьками, як пояснити дітям, були сльози, були обійми, була всебічна підтримка. Все потроху почало стихати вже далеко після обіду. Люди пішли ремонтувати домівки, вибиті вибуховою хвилею вікна і двері будівельними матеріалами, які в той день надавали працівники гуманітарного центру «Проліска – Суми».
Ні, це не уривок з якогось роману, це наше сьогодення, це розповідь про те, як важливо вчасно підтримати й забезпечити людей необхідним, приділити їм увагу та вислухати. Ми вже навчилися за два роки миттєво реагувати на такі події та, не зважаючи ні на що, йти й допомагати. От і цього разу, після нічного обстрілу, ми працювали, щоб знизити стрес, приборкати паніку та зняти психоемоційний тиск. Кожен з працівників Проліска – Суми був на своєму місці і робив все, що від нього залежить, щоб вчасно допомогти. Це вкрай важливо для відновлення та підтримки спільноти після трагедії. Тому ми продовжуємо працювати. Щоб кожна людина у відповідь почула: «Так, я вас слухаю!»