Під час війни психологи часто стикаються з історіями, від яких стигне кров. Чи то історії страшні, чи чуттєві – жодна з них не залишає байдужим. Однією з таких історій хочеться поділитися.
У Вінниці, в будинку-інтернаті, живе подружня, дуже любляча пара в поважному віці. Потрапила вона в той будинок з міста Оріхів Запорізької області. Галина Юхимівна (89 років) та Миколай Іванович (93 роки) до останнього знаходилися у власному домі, поки не стало дуже небезпечно. Самостійно подружжя виїхати не змогло, бо не мало коштів та рідних, які б опікувались старенькими. Коли з’явилася можливість виїхати на безпечну територію разом з будинком-інтернатом, Галина та Миколай скористались нею. Їхали вони на евакуаційному потягу, і так сталося, що в загальному хаосі їх розділили: чоловіка помістили у вагон для лежачих, а жінка залишилась у загальному вагоні.
Під час обстрілу потягу, який стався по дорозі, Галина Юхимівна дуже переймалася, що ніколи більше не побачить власного чоловіка, з яким провела разом понад 50 років. Вона втратила апетит, не могла навіть пити – так емоційно переживала цю ситуацію. За словами літньої жінки, це була найважча психологічна травма за все її життя.
Зараз усе добре, чоловік та жінка возз’єдналися і щасливі разом. Психологи гуманітарної місії «Проліска» систематично відвідують подружжя, надають підтримку, навчають, як знижувати напругу та приймати свої страхи. Зустрічі з представниками гуманітарної організації дають можливість психологічно відновитися, відчути себе потрібними, повноцінними членами суспільства. Незабаром Галина Юхимівна планує заспівати для друзів та знайомих, адже недаремно ж вона взяла з собою в евакуацію сценічний костюм – у мирний час жінка співала в хорі.
Психологи кажуть, що позитивні емоції та душевна рівновага – запорука гарного настрою, віри в майбутнє та проявів творчості.
Не залежно від віку.