
Минуло трохи більше року відтоді, як у селі Любимівка на Дніпропетровщині запрацювало місце тимчасового проживання для людей, які були змушені залишити свої домівки через війну.
Сьогодні понад 25 житлових кімнат стали домом для 113 людей, серед яких — родини з дітьми, люди похилого віку та ті, хто евакуювався практично без речей і чіткого розуміння, що буде далі.
Коли люди тільки приїхали сюди, у їхніх очах були виснаження, тривога й невизначеність. Вони залишали позаду зруйновані домівки, звичне життя та все, що роками називали своїм домом.
Тепер атмосфера тут зовсім інша. На подвір’ї з’явилися квіти, які мешканці висаджують власноруч. Діти граються на майданчику, знайомляться й проводять час разом. Дорослі підтримують одне одного, допомагають сусідам та поступово формують спільноту людей, яких об’єднав непростий досвід вимушеного переїзду.
Для багатьох мешканців це місце стало не просто тимчасовим прихистком, а простором, де можна хоча б трохи видихнути та відчути стабільність після пережитого.
У будівлі створені комфортні умови для життя: облаштовані кухні, душові кімнати, санвузли, місця для прання та прасування. Але найважливіше тут — не побутові умови.
Найцінніше — це відчуття нормального життя, яке люди поступово повертають собі через прості щоденні речі: спільний чай на кухні, дитячий сміх, догляд за подвір’ям, розмови із сусідами та плани на завтра.
Саме так — крок за кроком — після втрат і вимушеної евакуації повертається відчуття дому.