На залізничну станцію міста Мукачево приїхали дві родини з Донеччини. Їх зустріла закарпатська команда
Гуманітарна місія “Проліска”. Шлях до спокійного життя для них був непростим — із пережитим страхом, болем та важкими рішеннями, які давались дуже нелегко.
Пані Юлія, що виїхала з Дружківки розповідає, що не раз замислювалась про евакуацію. Речі були зібрані заздалегідь, сумки стояли напоготові в коридорі. Але щоразу щось стримувало — віра, що все минеться, страх невідомого, прив’язаність до рідного дому. Рішення прийшло неочікувано: під час ранкової поїздки на роботу вона потрапила під обстріл. Тієї миті перед очима постала єдина думка: її син, який залишився вдома. Саме тоді мати зрозуміла, що більше не має права чекати.
«Я зрозуміла: якщо не поїду зараз, можу більше ніколи не побачити свою дитину живою», — зізналася Юлія.
Разом із родиною з Краматорську, яка також пройшла складний шлях евакуації, вони дісталися Закарпаття.
Тут їх зустріли з теплом, забезпечили всім необхідним і головне — подарували відчуття, що життя триває.
Кожна історія евакуації — це не просто переїзд. Це втеча від війни. Це надія на новий початок. І ми вдячні кожному, хто допомагає цю надію зберегти.