
Війна не питає, чи готовий ти. Вона просто приходить забираючи дім, звичне життя, відчуття безпеки. Саме так сталося з родиною пані Наталії, чий дім у Мирнограді зник під уламками війни.
Разом із сином Сергієм — людиною з інвалідністю з дитинства II групи — вона вирушила у довгий та виснажливий шлях вимушеного переселення. Мирноград, Білицьке, шелтер у Павлограді… Кожна нова адреса була не вибором, а спробою врятуватися. Зрештою, спеціалізованим медичним транспортом Гуманітарної місії «Проліска» родину евакуювали до Кременчука.
Сергій не може обходитися без постійної сторонньої допомоги. Його стан здоров’я поступово погіршується: слабкість і параліч нижніх кінцівок, зниження зору, мовлення та когнітивних функцій. Більшість часу він проводить у ліжку, а весь його світ сьогодні обмежується стінами квартири.
«Мій світ зараз — це ця кімната і мама поруч. Але навіть лежачи я хочу залишатися частиною життя: читати новини, спілкуватися, відчувати, що я не відірваний від світу», — ділиться Сергій.
У процесі соціального супроводу родині допомогли відновити державні виплати та оформити необхідні документи. Після переміщення вони змушені облаштовувати побут в орендованій однокімнатній квартирі, адже соціальне житло та місця тимчасового проживання не пристосовані до потреб маломобільних людей.
«Для мене це не просто речі — це можливість їсти самостійно, користуватися планшетом, читати, дивитися новини й спати без болю. Вони значно полегшують мій побут. Я щиро вдячний “Пролісці” за цю підтримку», — говорить Сергій.
Гуманітарна місія «Проліска» завжди поруч.
Там, де важко. Там, де підтримка стає опорою для життя.
