КОЛИ ДІМ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЛИШЕ У СПОГАДАХ

На початку 2023 року він разом із мамою виїхав до міста Покровське, Дніпропетровської області, бо залишатися без засобів для існування ставало дедалі складніше. Здавалося, що це тимчасово. Що ще трохи й все налагодиться. Та згодом їхнє житло зазнало серйозних руйнувань: були повністю пошкоджені комунікації. Дім перестав бути місцем безпеки. Певний час вони жили без світла, води й газу. У холоді, в темряві, з постійною тривогою за завтрашній день.

У лютому 2026 року Олександр із мамою були змушені евакуюватися до транзитного центру в місті Запоріжжя.

Олександр — людина з інвалідністю, маломобільний. За його плечима кілька складних операцій, численні супутні захворювання. Його здоров’я потребує постійного медичного контролю, регулярних обстежень і допомоги навіть у найпростіших побутових речах. Поруч із ним — мама, 1959 року народження. Вона намагається бути для сина опорою, підтримкою, руками й ногами. Але й сама має хронічні хвороби та вже давно живе на межі фізичного й емоційного виснаження.

Мінімальної пенсії ледь вистачало на найнеобхідніше. Про повноцінне лікування годі було й мріяти. Олександрові було важко прийняти нові обставини, важко адаптуватися, важко просити про допомогу. Його мама трималася мовчки — заради нього.

Життя набрало сенсу коли родина звернулась по допомогу до Гуманітарної місії «Проліска». Наші фахівці допомогли родині з питаннями:

– внесення даних до єдиної бази внутрішньо переміщених осіб та отримання довідки ВПО;

– оформлення виплат на проживання;

– направленням заяви на компенсацію за пошкоджене майно:

– зареєстрували на отримання гуманітарної допомоги.

Допомогли в укладанні декларації із сімейним лікарем й організували онлайн-записи до лікарів вузької спеціалізації для проходження необхідних обстежень для отримання статусу людини з інвалідністю та подальшого внесення відповідних змін до пенсійної справи.

Крок за кроком життя родини почало стабілізуватися. Не одразу. Не легко. Але з відчуттям, що вони більше не сам на сам із труднощами.