ІСТОРІЯ ПОРЯТУНКУ ЮЛІЇ – ЖИТЕЛЬКИ ХАРКІВСЬКОЇ САЛТІВКИ

Історія Юлії почалася так само, як і історія багатьох українців. Вона прокинулася 24 лютого від звуків вибухів та стрілянини. Спочатку вона не усвідомила того, що сталося. Розпочала свій день як завжди: погодувала тварин та збиралася на роботу.

Зранку до жінки зайшла сусідка, вона сказала: “Збирай речі – війна почалася”. Обстріли та вибухи почалися зрання, жінка мешкала неподалік від вулиці Наталії Ужвій, що на Північній Салтівці. Укриття в її будинку не було, лише надземний погріб. Один з сусідів, який покинув свій дім, дозволив знайомим укриватись в підвалі його будинку. Там було все необхідне: тепло, їжа, спальні місця. Кілька людей, що залишились на вулиці, де мешкає жінка, ховалися та ночували в цьому підвалі. Зранку, попередньо прислуховуючись до звуків, визначали – чи безпечно йти до своїх хат. Кілька годин займались своїми справами, а ввечері верталися в укриття.

21 березня, всі, як зазвичай, зранку розійшлися у справах. Юлія пішла до свого будинку, щоб зварити їжі тваринам та попрати речі. Напередодні вона познайомилась із чоловіком, рятувальником ДСНС – Олександром, який мешкав по сусідству. Жінка зв’язувалась зі знайомими кожен день, щоб поцікавитись, чи все гаразд.

Цього дня телефонував й Олександр. Переконавшись, що всі цілі та неушкоджені, жінка продовжила займатись хатніми справами. Але близько 12-ої години почався обстріл. За лічені секунди все навколо охопила суцільна темрява, а її ніс раптом відчув запах будматеріалів. Зруйновані плити важким тягарем лягли на тендітну жінку, з кожним рухом ховаючи її все глибше в кам’яній пастці.

Голову охопили бентежні думки: “Жива. Дихаю. А що далі?”. З голови не йшов тривожний гул, який лунав від розірваної газової труби. Жінку переповнювали згадки про зруйновані багатоповерхівки на Північній Салтівці, зчорнілі від пожеж внаслідок обстрілів. Страх згоріти живцем не йшов з голови. Жінка намагалась рухати кінцівками, відкопуватись вільною рукою, кричати про допомогу. Рукою вона відчула щось вологе – це була її кров. Дихання стало важчим, вона усвідомила, що треба берегти кисень.

Жінка сподівалась, що близько 4-5 години вечора, сусіди, які збираються у підвалі, виявлять її відсутність та прийдуть на допомогу. Але ніхто не приходив. “Стільки думок було в голові. Молилася, Згадувала всіх святих, тата, якого нещодавно не стало. Благала, щоб він привів до мене когось. Я знаю, так і сталося!”. Кожна хвилина розтягувалась в нескінченність із важким присмаком бетонної суміші, як раптом, жінка віддалено почула знайомий голос…

З сусідом Олександром жінка обмінялася телефонами за день до трагедії.

“Після того, що сталося, його тягнуло до мене, було якесь передчуття, що він має бути тут. Довгий час він ходив, шукав, гукав мене, але було не чути. Намагався додзвонитись. Одної миті подумав, що піде, але щось змусило залишитись й шукати далі. Я набожна людина, думаю, це був тато – привів його, не дав піти. Пізніше ми почули крики один одного. Він знайшов мене”.

Намагаючись власноруч врятувати жінку з-під завалів, він зрозумів, що вона опинилась занадто глибоко у грудах каміння. Водночас, обстріли не припинялися, не стихали вибухи й у цьому районі.

Олександр намагався телефонувати рятувальникам та викликати швидку, але приїхати можливості не було – через велику небезпеку. Швидка могла під’їхати тільки до станції метро Героїв Праці, що за 3 кілометри від місця трагедії. Усвідомлюючи, що треба залучати когось на допомогу, чоловік побіг до сусідів, щоб разом спробувати звільнити жінку з кам’яного полону. Спільними зусиллями їм вдалося врятувати життя Юлії. Ковтаючи свіже повітря, вона усвідомила, що отримала серйозні поранення. Нога палала від болю. Олександр швидко підігнав своє авто до місця події й доставив поранену жінку до карети швидкої.

“Перша ніч після цього була нестерпною. Я торкнулася ноги, а там просто дірка. Мене відвезли в лікарню, а наступного ранку прооперували. Три тижні я провела у лікарні. Там я згадала про своїх тварин: собаку Рижика, він втік, але згодом його знайшли сусіди, та кішку Соню, вона так і не знайшлась. Я дзвонила сусідам, просила, щоб пошукали її, говорила до лікарів, щоб відпустили мене пошукати. Вони ж для мене як сім’я, завжди поряд. Потім, коли я вже одужала, прийшла інша кішка, ніколи її не бачила. Вся поранена і розірвана, схожа на мою. Назвала її також – Соня.”

Після виписки з лікарні, друзі знайшли прихисток для Юлії – МКП на базі Санаторної школи у Новій Водолазі. Там з нею і познайомились співробітники “Проліски”. Жінка втратила усе майно, залишилася на самоті з тяжкими спогадами та думками.

“Я сама спочатку не могла пересуватись, допомагали друзі, люди у школі. Поділились деякими речами, бо не було зовсім нічого. Ні одягу, ні зубної щітки. В голові не вкладалося, як мені бути, без власного дому. Невже я тепер безхатько?” – жінка ледь стримувала емоції. – “Як жити далі? Звісно, згодом почала спокійніше сприймати ці речі. Та все одно, багатьом цього, дякувати Богу, не зрозуміти. На обличчі ніби посмішка – а в душі діра! Не розумію, кому я заважала?”

Співробітники Гуманітарного центру “Проліска” у місті Харків не могли не відреагувати на трагічну ситуацію, що відбулася з Юлією. Жінка отримала набір необхідних постільних приналежностей та комплект посуду, наданих UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні. Крім цього, були передані матеріали для екстреного ремонту, щоб врятувати від дощу невелике приміщення – гараж, що зазнав лише часткових руйнувань.

Також були видані гігієнічні та харчові набори від Гуманітарного фонду для України (UHF) Управління ООН з координації гуманітарних справ / OCHA Ukraine. Потреба у побутовій хімії та предметах особистої гігієни – розповсюджена серед ВПО. Допомогу передали неподалік від місця трагедії, куди жінка регулярно приходить для розгрібання завалів й догляду за тваринами. З дозволу знайомих, жінка ночує у сусідському будинку, який залишився порожнім через бойові дії.

Жінка була надзвичайно вдячна наданій допомозі та зазначила, що вперше отримала стільки уваги від гуманітарних організацій. “Проліска” регулярно сприяє покращенню умов життя переселенців. Надання допомоги триває!