СОЦІАЛЬНИЙ МАРШРУТ ДЛЯ МЕШКАНЦІВ ПОКРОВСЬКОЇ ГРОМАДИ: ВАЖЛИВИЙ КРОК ДО ВІДНОВЛЕННЯ ДОСТУПУ ДО ПОСЛУГ
РЕАГУВАННЯ НА НІЧНИЙ ОБСТРІЛ ЗАПОРІЖЖЯ
Павлова Тетяна Валеріївна разом з чоловіком проживала у селі Михайлівка, Донецької області, неподалік Селидова. Сестра пані Тетяни з дітьми проживала поряд, вони підтримували один одного та були міцною родиною. Мати жінок перед смертю просила й наголошувала, щоб сестри не покидали один одного та завжди були на зв’язку. Коли почались серйозні обстріли Михайлівки, сестра з племінниками виїхала, а пані Тетяна з чоловіком відмовились, впевнено говорячи: «Ні, ми залишимось тут!». Обстрілів ставало ще більше, сестра двічі просила волонтерів вивезти родичів та отримувала відеозвіти, де Тетяна Валеріївна відмовлялася: «Ні-ні-ні, це моя хата, це мій дім, я тільки тут і все!».
Потім село Михайлівка потрапило під окупацію і це був суцільний жах, почалась зачистка російськими збройними силами. Окупанти підпалили крайні хати в селі, і Тетяна Валеріївна побігла туди, щоб подивитися чи вогонь не перекинеться на її вулицю. Коли жінка пішла з дому, до її чоловіка прийшли російські військові та застрелили його. Повернувшись додому, побачивши це жахіття, жінка розповідає: «Мене як переклинило». Вона не істерила, не кидалась до тіла чоловіка, була в ступорі й, напевно, це врятувало її життя. Питала окупанта:
– Навіщо ти це зробив? Він же старий!
– Це в мене наказ. Всіх, хто розмовляє українською мовою – вбивати.
– Мій чоловік взагалі-то був росіянин за походженням, але прожив все життя в селі в Донецькій області, тому розмовляв донецьким суржиком.
Тетяна Валеріївна народилась в селі Михайлівка, проте мала російське коріння з Орловської області. В момент діалогу, вона сказала про це російському окупанту і той її відпустив. Жінка навіть не пам’ятає, як вона вийшла, тільки те, що вже горіла її хата, що вона намагалась хоча б якісь речі витягти, на неї зверху посипалась цеглина й поранила ногу. Потім пані Тетяна просто йшла селом, одразу після того, як побачила вбитого чоловіка. Собака родини також ув’язалась за хазяйкою. Вийшла на якесь перехрестя, де її знову зустрів патруль з окупантів, вони сказали «Іди праворуч, там вас вивезуть». Пані Тетяна пішла ліворуч, бо праворуч всіх саджали до танка й вивозили начебто до Донецька. «Я то бачила хто туди пішов, а виїхало тільки декілька, що трапилось з іншими?», – додає у розповіді жінка.
«Я йшла і просто молилась. Я розуміла, що з однієї сторони наші хлопці, з іншої – окупанти. І просто йшла тихенько собі, читаючи молитви і розуміючи, що мені треба вийти до Селидова».
73-річна жінка все ж дійшла до Селидова, вона добре пам’ятала, де мешкає один з її племінників та прийшла до будинку. Там зустріла сусідку, яка відкрила їй двері, дала напитися води, поїсти, помитися, і зателефонувала племіннику Тетяни, повідомити про те, що прийшла тітка з собачкою. В цей момент родина вже знову шукала тітку, вони розуміли, що почались бойові дії, мали надію, що вона жива й поки приїхали до Селидова, жінку вже вивезли працівники держслужби до Покровська. Знову у родичів втратився зв’язок й вони почали шукати «сліди» пані Тетяни, звернулися за допомогою до гуманітарної місії «Проліска».
У Покровську Тетяна Валеріївна потрапляє в центр тимчасової евакуації, звідки працівники «Проліски» евакуювали її до Павлограда, та на той момент ще не було встановлено даних пані Тетяни. У Павлограді жінку зареєстрували, єдине, що вона взяла з собою – паспорт та ідентифікаційний код. Це допомогло встановити точні дані, і працівники «Проліски» змогли допомогти родині возз’єднатися.
Психологи «Проліски» надали Тетяні Валеріївні першу психологічну допомогу та базову емоційну підтримку, провели ознайомлення з техніками управління стресом. Також проконсультував жінку менеджер з соціального супроводу та зібрав всі дані про потреби для майбутньої допомоги нашої організації. Жінка відмовилась від приймання будь-яких препаратів для покращення психологічного стану, сказала: «Я сама!». Наші колеги з Покровська назвали її – «Залізна леді», бо, попри жахіття, пережиті пані Тетяною, жінка прийшла до евакуаційного центру, все чітко розповіла й одразу починала допомагати іншим, щось робити, аби не сидіти на одному місці.
Тетяну Валеріївну забрала жінка племінника у селище, куди перед тим евакуювалась сестра, до Новотроїцького. Туди команда гуманітарної місії «Проліска» приїжджала для видачі допомоги: одягу, наборів гігієни та милиць. Пані Тетяна важко ходить, нога погано загоюється після поранення від цегли в її будинку через те, що жінка довго йшла пішки з відкритою та необробленою раною. Також з пані Тетяною працював психолог.
Зараз родина знову перемістилась, вже у Київську область, адаптуються в новому місці проживання і надалі команда «Проліски», що працює за підтримки УВКБ ООН, допомагатиме та підтримуватиме всім, що необхідно.
Гуманітарна місія “Проліска” завжди там, де потрібна допомога!
Надання допомоги триває!
