Світлана Володимирівна разом із мамою родом із Костянтинівки. Через війну вони двічі були змушені залишити дім. Спочатку переїхали до іншого міста на Донеччині, сподіваючись залишитися ближче до рідного дому, але через постійні обстріли, виснаження та страх були змушені евакуюватися знову.
Родина звернулася по допомогу до Гуманітарної місії «Проліска»: спочатку жінок евакуювали до транзитного центру в Лозовій, а згодом допомогли знайти житло у Харкові.
Світлана Володимирівна має інвалідність і хронічні захворювання, її мама — літня маломобільна жінка із проблемами зі здоров’ям. Попри це, вони підтримують одна одну щодня.
Наприкінці 2025 року Світлана Володимирівна перестала отримувати соціальні виплати. Через стан здоров’я та постійний стрес вона не могла самостійно відновити оформлення допомоги.
Гуманітарна місія “Проліска” надала комплексну підтримку. Першим викликом стало питання документів: попри емоційну прив’язаність до старого паспорта вдалося знайти рішення — зберегти його та привести до належного стану.
«Мій паспорт — це все моє життя. Це згадки про минуле, які я не хочу загубити. Ця книжечка нагадує мені про спокійне, мирне життя. Я не можу прийняти рішення про його заміну. Мені він дуже потрібен саме таким».
Також були вирішені питання соціальних виплат і оформлення допомоги для ВПО. Після кількох звернень вдалося знайти сімейного лікаря для обох жінок і забезпечити доступ до лікування.
Побутові труднощі теж залишалися серйозними: у квартирі був лише один диван, тому Світлана Володимирівна спала на матраці на підлозі, а несправна газова плита ускладнювала приготування спеціального харчування. Самостійно вирішити ці проблеми родина не могла — кошти йшли на оренду, комунальні послуги, ліки та базові потреби.