МЕШКАНЦЯМ БЕРИСЛАВУ НА ХЕРСОНЩИНІ ДОСТАВЛЕНО МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЕКСТРЕНИХ РЕМОНТІВ
Увага! Продовжено термін прийому пропозицій за Лотами №№ 3, 4, 12 та 16, закупівлі ITB 2023-013 до 03 травня 2023 року 15:00 год.
87-річна Раїса Михайлівна з міста Вовчанськ на Харківщині переживає вже другу війну. Під час Другої світової ще малою дитиною вона жила в окупованому місті понад рік. Після війни працювала на ткацькій фабриці, рано овдовіла, самостійно підіймала дітей, дочекалася онуків та правнуків. Вдруге, вже літня жінка, пережила окупацію, що тривала трохи більше пів року, уже в наші часи – Вовчанськ з перших днів війни був захоплений окупаційними військами сусідньої держави. Раїса Михайлівна згадує, що було дуже страшно, місто обстрілювали з літаків та артилерії, здавалося, що снаряди падають за стіною її власного будинку. Більшу частину часу жінці доводилося проводити у підвалі, виїхати на підконтрольну територію не було можливості.
Надія на мирне життя з’явилася тільки у вересні 2022 року, після звільнення Вовчанська. Жити далі в понівеченому місті було нестерпно – обстріли не припинялися, місто лежало в руїнах, не було світла та газу. Та ще й почалися проблеми зі здоров’ям. Тільки тоді жінка погодилася на евакуацію.
У лютому Раїсу Михайлівну привезли до Харкова та влаштували у гуртожиток в центрі міста. Якийсь час вона звикала до тиші. Попри проблеми зі сном, слухом, турбувало серце, жінка все одно казала, що почувається «як у раю».
Перші, хто зустрівся жінці на новому місці, були працівники Проліска – Харків. Саме вони надали їй емоційну підтримку, навчили справлятися з тривожними станами, забезпечили речами першої потреби та одягом від UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні, допомогли оформити грошову допомогу та супроводжували її під час адаптації до нових умов життя. Зараз Раїса Михайлівна веде активний спосіб життя, любить за будь-якої погоди прогулятися по парку та планує поїхати до близьких в Естонію.
Психологи кажуть, що деякі люди мають величезний ресурс адаптації до змін у середовищі, можуть використовувати внутрішні та зовнішні ресурси (природа, посильні фізичні вправи). Це індивідуально, і Раїса Михайлівна тому підтвердження. Попри те, що її життя схоже на мелодраму, вона не відмовляється від своїх планів, живе тут і зараз.
Кожен день життя – неоціненний, ми не маємо його проґавити та дозволити війні забрати більше, ніж те, що вона вже забрала.
