АРТИЛЕРІЯ ТА ДРОНИ ЗНОВУ ОБСТРІЛЮЮТЬ НІКОПОЛЬ
БЕЗПІЛОТНИКИ АКТИВІЗУВАЛИСЬ НА ХЕРСОНЩИНІ. ПРОЛІСКА НАДАЄ ДОПОМОГУ ПОСТРАЖДАЛИМ РОДИНАМ
Сьогодні, коли серце України стискається від болю, команда гуманітарного центру Проліска- Конотоп, що працює за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні несе промінчик надії у мальовниче, але скалічене війною село Сумської області – Марчихину Буду для здійснення оцінки потреб громади після обстрілу та надання гуманітарної допомоги від УВКБ ООН.
Допомогу, у вигляді будівельних матеріалів, для проведення екстреного ремонту житла в ході виїзду отримали 10 родин (20 людей).
Чи це життя? Жити під постійним страхом, ховаючись від вибухів, збираючи уламки свого життя? Чи це справедливо, що через заміновані поля, та небезпечну заміновану з обох боків дорогу 240 сімей не можуть отримати дрова, щоб зігрітися в люту зиму? Незважаючи на це, незламні люди продовжують жити своїм життям в своїх домівках, наскільки це можливо.
Ніч. Перша година. Вибухи знову розривають тишу мирного села. Люди ховаються у підвалах, очікуючи чергового удару долі. Між вибухами по вулиці такий чути як обирають двері будинків та погребів.
А у маленькій хатинці жінка, стиснувши зуби, щоб не заплакати, готує огірки. “Навіщо пропадати зря часу?”, – думає вона. “Я все одно не засну, тому буду закривати огірки. Та і огірки шкода, пов’януть до ранку, а обстріл знов мабуть на всю ніч. Бо вони так гупають, що я не можу спати. Та й ніхто б не зміг”. Її слова – це не просто про заготівлі на зиму. Це про біль, про страх, про нестерпне бажання жити, про нескорену волю.
Інша жінка розповіла нам під час видачі, свою історію. “Зазвичай починають як сутеніє. Я, як на зло, затрималася на роботі, бо після останнього обстрілу скло прибирали. Тіки на город прибігла, докопую цибулю і думаю хоч би вспіть, доки снаряд в город не попав, бо он сусідці перед цим усю грядку розворотило. Гупає віддалі, думаю вспію, біс їм мою городину попортить. Почала збирать огірки, бо вже й помідорчики на підході треба зібрати. Докопала цибулю, зібрала огірки – вже ближче гупає – ну думаю ризикну, вибіжу ще по помідори. Тіки з хати вискочила, воно як затріщить усе… Впала долі, лежу. Наче стихло. Почала вставать – наче ціла. Глянула – нема сараю… І помідорів за ним немає…. Не встигла.”
Поки ми слухали цю розповідь, сусідки вже йшли до постраждалого двору з ранніми недоспівшими помідорами в кошиках, щоб господиня як і планувала виклала їх на сонці достигати.
“А сарай справимо новий, або цей залатаємо. Головне, що живі усі, й ранених немає”- сказав впевнено сусід -“ми тут усі один за одного горою і завжди поможемо. Інакше не вижить. До нас крім Гуманітарна місія “Проліска” тіки пошта їздить, і продукти в магазин раз на місяць чи два возять. Нічого разом вистоїмо!”.
Ця історія є лише одним із багатьох прикладів того, як війна в Україні руйнує життя людей. Важливо пам’ятати про ці історії та продовжувати підтримувати український народ у цей важкий час.
Гуманітарна місія «Проліска» завжди там, де потрібна допомога!
Надання допомоги триває!
