До війни родина Петрових з Вугледару як і тисячі українських сімей жила, працювала, ростила дітей та мріяла про краще майбутнє. А потім почалася війна… Відтоді як почалися обстріли Вугледару Олена, її чоловік Андрій, діти й онуки – семеро членів родини перебралися жити до підвалу.
«Спочатку думали, що зможемо просто пересидіти. А вийшло так, що на довгих дев’ять місяців цей підвал став нашою домівкою. Обстріли не припинялися… Вийти вдавалося лише іноді, буквально на хвилини, за самим необхідним. Головне – дітей берегли», – розповіла пані Олена.
Її маленькому онучку Єгору наразі рік і шість місяців. «Як подумаю: дитина і світу білого не бачила… У підвалі маленький зробив свої перші кроки», – поділилася бабуся зі сльозами.
Та навіть у підвалі під обстрілами родина якось прилаштувалась. «Воду змушені були ходити набирати у розбитому каналізаційному колодязі. Фільтрували її крізь кілька шарів тканини, кип’ятили, на цьому готували їжу. Виживали…», – згадує Олена.
Та сталася невиправна трагедія – Андрій та сімнадцятирічний син Микита під час невеличкого затишшя вийшли на подвір’я, щоб набрати дощової води для приготування їжі. Саме у цей час почався черговий обстріл…
Микита отримав важке поранення уламками ракети, а Андрій загинув на місці, прикриваючи собою сина.
Батька поховали просто на подвір‘ї…
Щоб врятувати дітей та онуків родина виїхала спочатку евакуаційним потягом до Дніпра, а потому – до Кривого Рогу.
Співробітники гуманітарного центру
Проліска – Кривий Ріг зустріли родину Петрових на залізничному вокзалі, допомогли знайти місце для проживання, передали необхідну допомогу від
UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні – матраци, теплі ковдри, подушки, постіль, рушники, зимовий одяг та взуття – все необхідне для того, аби сім’я могла почати облаштовуватися на новому місці. З родиною працювала психологиня «Проліски».