Увага! Внесено зміни до Додатку А – Технічна пропозиція та Додатку В – Фінансова пропозиція ITB 2022-042!!! ЗАПРОШЕННЯ ДО УЧАСТІ У ПРОЦЕСІ ЗАКУПІВЛІ: № ITB2022-042 НА УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ НА ЗАКУПІВЛЮ ТОВАРІВ В МЕЖАХ ПРОЄКТУ УВКБ ООН (СИМВОЛ ПРОЄКТУ №UKR01/2022/МУ/0000000278)
25.11.2022
ЗАПРОШЕННЯ ДО УЧАСТІ У ПРОЦЕСІ ЗАКУПІВЛІ: № ITB/2022-043
25.11.2022Наталя Геннадіївна мешкала у Вовчанську із двома дітьми. 19-річним Владиславом та 4-річним Мироном. На превеликий жаль, жінка втратила старшого сина, тому майже увесь період окупації, з початку повномасштабної війни, вона лишалась удвох з маленьким Мироном. З окупованого Вовчанську вона виїжджала лише одного разу – на похорони старшого сина. Повернувшись додому та не встигнувши зняти чорну хустку, Наталя побачила власні двері відкритими.
“Ніхто з місцевих не став би таким займатися. Мене всі знали. Знали, що я з маленькою дитиною. Поряд в нас був російський блокпост, я одразу втямила, що відбулося. Як так можна? Ні сорому, ні совісті! Винесли речі сина. Все – від термобілизни, до зимового одягу і взуття. Забрали ковдри, електроплиту, інструменти. Я одразу пішла до них і питаю: “Я знаю, що це ви. Вам більше взяти ніде було?”. А вони у відповідь: “Йдіть скаржитись, якщо щось не подобається. Тільки майте на увазі, ми знаємо, що ви тут одна” – Я була в такому шоку! Але нічого не поробиш. Після цього, хочеш не хочеш – довелось мовчати. Багато техніки тоді йшло на Харків. Дивишся на це і нічого не можеш зробити, зв’язку немає. Серце не витримує”.
Після звільнення Вовчанську обстріли почастішали. Залишатись було дуже небезпечно, а втрата сина тільки обтяжувала важкий психоемоційний стан.
“Десь через 4 дні після звільнення почали дуже жорстко обстрілювати. У Мирона вже не лишилось ніяких сил. Істерики, крики. 22 вересня вдалося сісти на автобус, волонтери відвезли до Харкова. Але Мирон досі на гучні звуки емоційно реагує, не може відійти від подій останніх пів року. Дуже не вистачає йому старшого брата. Доводиться його брати з собою на кладовище, бо залишити ні на кого.”
В МКП, де зараз проживає жінка, звісно, з одного боку спокійніше. Та де шукати спокою жінці, яка втратила рідного сина і дім? Проте Наталя тримається й зберігає віру у майбутнє. Вона була надзвичайно вдячна команді гуманітарного центру Проліска – Харків за надану допомогу. Жінка, разом з іншими мешканцями МКП, отримала набори постільної білизни, а також кухонний та гігієнічний набори від наших партнерів UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні.
Надання допомоги триває!
