ДОПОМОГЛИ ВПО ОФОРМИТИ ФІНАНСОВУ ДОПОМОГУ
13.09.2022
НАДАЛИ ДОПОМОГУ МАТЕРІАЛАМИ ДЛЯ ЕКСТРЕНИХ РЕМОНТІВ НІКОПОЛЬСЬКІЙ ГРОМАДІ
13.09.2022Співробітники місії “Проліска” провідали родину переселенців зі смт Слатине, Дергачівського району. Селище було і продовжує бути одною з найгарячіших місць Харківщині. Ольга Михайлівна, якій пощастилося успішно залишити небезпечне місце, поділилася своєю трагічною історією. Жінка мешкала у власному будинку разом зі своєю родиною, неподалік від центру селища. 24 лютого, в день, який запам’ятав кожний українець, вони прокинулись від гучних вибухів, що руйнували будівлю за будівлею. Зима змінилася холодною весною, супутниками якої були жахливі наслідки війни та скалічені людські долі.
До війни Ольга проживала тихе спокійне життя, без особливих потреб. Вони з чоловіком мали невелике домогосподарство, собаку та кішку. На жаль, мама Ольги Михайлівни, внаслідок тяжкої хвороби, не може ні дбати про себе, ні самостійно пересуватися, тому догляд за нею надзвичайно ускладнився з початком бойових дій. Наступні 40 днів, з початку повномасштабної війни, видалися, напевно, найскладнішим періодом в житті родини, які назавжди змінили їх життя, допоки вони не покинули свій дім 6 квітня.
Обстріли продовжувались вдень та вночі. Електропостачання було відсутнє, а газову трубу перебили. Комунальні служби не могли дібратись селища, бо впускали тільки за перепустками. Ще з самого початку розбили всі магазини. Люди намагалися торгувати з автівок або лотків, та через постійні обстріли й зростання кількості загиблих, продовжувати торгівлю було небезпечно. Здобувати харчі було ніде, лишалося сподіватися на гуманітарну допомогу.
“Неподалік, біля центру, влучили у двоповерхівку, в мене тоді контузія була, голова дуже боліла. Мій чоловік схопив відра та побіг допомагати гасити полум’я та розгрібати завали. Я слідом за ним, кричу: Я тобі не дозволю. Не дай Боже що, а я з мамою одна, що я буду робити? А він каже: Ти не розумієш, там люди горять” – розповідає жінка.
Через якийсь час було інше влучення, майже на тому самому місці. Як запевнила жінка, зазвичай, б’ють два рази, розуміючи, що там вже збираються люди для того, щоб гасити полум’я, розгрібати завали.
“Це ми вже всі знали. І я дуже хвилювалася через другий вибух, побігла на вулицю, дзвонити чоловіку, а він не відповідає. Я в паніці. Що робити, бігти туди? Він потім розповів, що після вибуху пригнувся, обертається, а людина, що стояла неподалік, впала з даху вбита вибухом”. – доповнює Ольга
З 5 до 7 ранку, зазвичай, було затишшя. Жінка намагалася встигнути впоратися у справах, доглянути за мамою або попрати, щоб опинитись в безпеці до того, як почнеться обстріл.
“До вечора бувало так, що можна було встигнути якийсь суп доварити, бо цілий день ти бігаєш в укриття, туди-сюди. Вночі теж стріляли, дуже страшно коли ночами били з мінометів, постійно очікуєш, чи попаде, чи пролетить мимо. Кілька раз було так, що я стояла біля вікна і кричала не своїм голосом, коли бачила як летять снаряди, як вони горять в темряві” – ділиться Ольга.
Через 40 днів вже не було ніяких сил та терпіння. Намагалися виїжджати кілька разів, але через часті обстріли їхати було дуже небезпечно. Все ж таки родина вирішила зробити ще одну спробу перебратись в безпечне місце. Домовились з водієм на «Газелі». Довелося транспортувати маму разом з ліжком. Спочатку водій відмовлявся, бо обстріли не затихали з самого ранку, та через певний час ситуація більш-менш стабілізувалася. З собою майже нічого не встигли взяти. Завантажили маму, забрали собаку, кішку і декілька речей. Їхати в салоні авто Ольга одразу відмовилась: “Не хотіла бачити цей жах. Та і якщо вже прилетить, я хоча б не буду бачити. По дорозі дуже трусило, ніяк не могла заспокоїтись. Я думаю, що мама нас і врятувала, тому що їхали ми здебільшого через неї”.
Родина досі не відійшла від тих жахливих подій, що трапились з ними. Все їх життя перевернулося з ніг на голову. В Слатине майже всі кошти йшли на продукти, вони намагалися формувати запас, але все довелося лишити там. Передали ключі сусідам, на випадок, якщо комусь щось знадобиться.
“Завжди жили, не знали потреби, чоловік працював. Все змінилося дуже швидко. Зараз виживаємо, фактично, на мамині кошти, її соціальні виплати. А як тут вже опинилися, життя шкереберть перевернулося. Сусіди допомагали, хто чим міг. Я спочатку сльози не могла стримати, тому що ніколи не відчували потреби, а тут так життя повернулося. Це дуже складно. Дякую добрим людям, які допомагали. Мамі було дуже погано. Я вже ходила і перевіряла її, дихає чи ні. Особливо після того, як у нас тут проїжджала техніка, такий гуркіт стояв, а потім дві ракети прямо над нами збили. Було дуже гучно. Я у паніці, вже за звичкою, впала на підлогу”. – каже жінка.
Наші колеги з Проліска – Харків підтримали родину Ольги Михайлівни привізши їм харчові та гігієнічні набори від Гуманітарного Фонду для України Управління ООН з координації гуманітарних справ / OCHA Ukraine.
Надання допомоги триває!
