НАДАЄМО ДОПОМОГУ ХАРКІВ’ЯНАМ, ЩО ПОСТРАЖДАЛИ ВНАСЛІДОК РАКЕТНОГО УДАРУ
23.08.2022
ПОНАД 6000 ПРОДУКТОВИХ НАБОРІВ ОТРИМАЛИ МЕШКАНЦІ ХАРКОВА ТА ОБЛАСТІ
23.08.2022Під час візиту до села Мельникове, де мешкає понад 600 ВПО, співробітникам гуманітарного центру “Проліска” у м. Харків вдалось поспілкуватися з родиною жінки, яка чудом вибралась з постійно обстрілюваної Черкаської Лозової. Олена Сергіївна живе разом зі своєю сім’єю: чоловіком та двома дітьми – 15-річним хлопчиком та 8-рчною дівчинкою. 24 лютого всі вони прокинулись спозаранку від гучних пострілів, піднявшись та побачивши червону заграву на горизонті, з жахом зрозуміли, що сталось найстрашніше – війна.
“Дуже бентежно було через те, що ми опинилися у такому становищі разом з дітьми, хотілося вберегти їх від усього. Ми майже одразу спустилися у невеликий льох, і увесь час знаходились там, всі ці неймовірно довгі дні й страшні ночі.” – розповідає Олена
У родини залишалося трохи харчових запасів, тому наверх підіймалися виключно для їх поповнення, або задля задоволення гігієнічних потреб. У льосі було достатньо прохолодно, а опалення в домі відключили. Спали вдягнені, в теплому одязі, шапках. Вкривалися чим могли. Електроенергії майже ніколи не було, ремонтні роботи проводились, але майже одразу, через обстріли, світло перебивали.
“Ось так без світла, в холоді, доводилося підійматись з донькою, в холодний дім, під обстрілами, щоб хоча б руки вимити, не кажучи вже про душ. Звісно, намагалися не показувати дітям, як хвилюємось, але вони все розуміли. Діти питали, чому все це відбувається. Ми не обманювали. Намагались пояснити, але дбайливо, без жахливих подробиць. Син тримався мужньо. Все це важко для дітей, особливо для восьмирічної донечки. Ми всі досі не можемо відійти від тих жахливих подій”.
В укритті, поки зверху літали винищувачі й було чути як нагорі б’ються уламки, родина намагалася хоч якось відволіктись.
“Грали з дітьми, для того, щоб хоч трохи забути про те, що там – нагорі. Не завжди виходило, але ми хоча б щось робили. Там, внизу, ми не розуміли, наскільки близько вибухи, щось стукало об стелю, та було не ясно, чи це в нас стріляють. Намагались дітей підготувати. Провели інструктаж, сказали сину: “Якщо з нами щось трапиться – наглядай за сестрою”. Показали як користуватись домкратом, якщо, не дай Боже, льох завалить і він міг підняти двері та принаймні врятуватись з сестрою. Це жахливо, діти не повинні переживати таке”.
Всі вікна були розбиті, вибиті міжкімнатні двері, стелі та стіни посічені уламками. Намагалися заклеїти вікна плівкою, але після прильоту до сусіднього будинку, все знову відривалося. Олена з родиною не могли витримати більше і прийняли рішення виїжджати за будь-яку ціну. Вони мали невеличке домогосподарство. Потрібно було збирати найнеобхідніше та намагатися якомога швидко покинути село.
“Їхали на своїй машині, досвід в мене невеликий, ноги були ватні коли за кермо сідала, але потрібно було збиратися та діяти. Забрали тварин, речей багато не набирали тільки саме необхідне. Дуже страшно було їхати, по дорозі постійно стріляли, дорога була в уламках та воронках, притрушена снігом, повалені стовби, картина була страшна. Дякувати Богу, що це позаду, але забути все це неможливо. Важко адаптуватися тут, після всього пережитого”.
Сьогодні, родина Олени Сергіївни ділить одну домівку ще з трьома сім’ями, такими ж переселенцями. Співробітники “Проліски” видали їм, та ще 19 сім’ям постільне приладдя: спальні мішки, подушки, постільну білизну та матраци, які були надані UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні. Олена та члени її родини були дуже вдячні за надану допомогу, та негайно почали користуватися новими та такими довгоочікуваними речами.
Надання допомоги триває!
