Надія Миколаївна майже все життя прожила у Руській Лозовій, що на Харківщині. Чоловік помер понад 20 років тому, діти знаходяться на непідконтрольній території й зв’язок з ними жінка втратила. Майже всі мешканці її будинку та сусідніх двоповерхівок покинули свої оселі ще на початку повномасштабного вторгнення. Самотність, інвалідність, кілька перенесених операцій, поранення – фактори, які утримували 81-річну жінку від евакуації.
“Світла нема, вікна всі побиті, двері перебиті. Одного разу почали стріляти та світити прожектором, крізь вікна, крізь все. Думаю: тільки сидіти в туалеті, він малесенький, в куток – до стіни, щоб воно мене не вбило. А в туалеті, зверху, маленьке віконце. Так воно як стрельнуло вгору, а з гори, зрикошетило мені прямо в ногу. Допоміг сусід, перев’язавши рану”
Після поранення, жінка почала спускатися у підвал, але поки ще не мала намір лишати свою домівку – “Всі повиїжджали, а я не здаюся”. Пані Надія трималася доки були запаси харчів, бо магазини не працювали, а гуманітарної допомоги не було.
Виїхати в безпеку жінку переконали мешканці її району. Так Надія Миколаївна опинилась у МКП на базі санаторію ”Бермінводи”, де на сьогодні мешкає понад 530 ВПО з найбільш постраждалих населених пунктів Харківської області.