Вимушена переселенка з м. Єнакієве на Донеччині «мандрує» Україною майже 9 років. Зараз мешкає в місці колективного проживання внутрішньо переміщених осіб (МКП ВПО) у селі Вишково на Закарпатті.
В рідному місці були в неї й робота й житло – працювала за фахом у відділі земельних ресурсів у сусідньому місті. Але транспорт по Донеччині тоді ходив «як швейцарські часи», добиратися до роботи та з роботи було легко. Але у 2014 році Єнакієве було окуповано, та пані Любов вирішила переїхати до Бахмуту. З початку працювала в агропромисловому комплексі Бахмутської районної державної адміністрації, потім в територіальному центрі соціальним працівником, а потім викладала біологія та агрономію у місцевому ліцеї. Навіть собі на маленьку квартирку в селі в передмісті Бахмуту грошей назбирала, в якої своїми силами зробила ремонт.
«Купила собі житло у 2020 му році. Квартирка маленька, але є то було моє власне житло! Тепер можна й розслабитися – спокійно йти на пенсію», – пані Любов розповідає, як зраділа тому, що їй в передпенсійному віці вдалося розпочати життя з початку і вона строїла плани, але…
Щойно жінка облаштувалася на новому місті, оформила пенсію та ще й продовжувала працювати, розпочалося повномасштабне вторгнення. З перших днів повномасштабного вторгнення в Бахмуті було гучно. Багато хто з її знайомих вже виїхав до більш безпечних територій країни. А вона до останнього сподівалася на краще та не хотіла залишати свою вже рідну оселю. Продовжувала дистанційно викладати для майбутніх працівників сільського господарства та ще й чергувала у вже спорожнілому гуртожитку учнів. Любов довго не хотіла покидати свою вже рідну хату.
Але подруга все ж вмовила її евакуюватися. Тоді волонтери безплатно вивозили з Бахмуту людей до евакуаційних потягів, які теж безплатно везли вимушених переселенців до більш безпечних регіонів країни. Разом подруги сили у безплатний евакуаційний потяг. Вже в купе, де їхали разом 9 осіб, пані Любов зрозуміла, що виїхала вчасно. «Провідник потягу розповів, як важко він виходив пішки вже з окупованого Маріуполя» – каже пані Любов. Потяг довіз евакуйованих до Львова, а звідти співбесідниця з подругою приїхали до Закарпаття, де зупинилося вже багато їх знайомих. Пожили в місці тимчасового проживання у дитячому садочку в с. Рокосово. А потім їх переселили в МКП в с. Вишково у будівлю колишнього хоспісу, яка багато років не використовувалася.
«Звісно, що було важко, запах тут стояв не дуже приємний, щось вкрилося пліснявою, спали на матрацах ще за часів радянської лікарні, – співрозмовниця згадує, як обживалися на новому місті. – Але ми закотили рукава та все вичистили – вимили. Потім нам люди щось дали, а щось благодійники. А потім нам стала допомагати «Проліска». Так тепер навіть повітря інше! Шафи та тумбочки, столи та стільці – у кімнатах тепер є все, що нам потрібно! А спимо ми, як королеви: на нових ліжках з новими матрацами! А яку «Проліска» нам дала постільну білизну!», – пані Любов показує комплект, який ще не розпакувала – користується тим, що далі попередні благодійники, а цей береже.
Співрозмовниця показує, які меблі та побутову техніку надала «Проліска» для кухонних приміщень:
«Тепер готувати – одне задоволення! Й дитячий куточок «Проліска» облаштувала. Й інтернет нам «Проліска» провела – тепер молоді сидять за ноутами, а ми, дорослі, можемо дивитися цікаві фільми по телевізору!».
Звісно, що жінка сумує за власною квартиркою, якої у Бахмуті вже й немає…
«Були б в мене крила – полетіла б до додому! Але розумію, що нема куди летіти. Тому вже будемо тут. Тут тепер затишно. Я собі навіть кішечку завела. Можна жити!», – каже пані Любов.
В рамках проєкту підтримки колективних центрів проживання ВПО, Гуманітарна місія “Проліска” надає різноманітну допомогу мешканцям понад 170 МКП по 6 регіонах країни. В Закарпатської області «Проліска» підтримує 17 МКП, в 12 проєкти вже завершені.