«Я ПОБАЧИЛА, ЯК НА ПАРАШУТАХ СПУСКАЮТЬСЯ КАСЕТНІ БОМБИ»
СЬОГОДНІ 46 ЛЮДЕЙ ВИЇХАЛИ РЕЙСАМИ «ПРОЛІСКИ» ДО МИРНИХ ТЕРИТОРІЙ
83-річна Ганна Броніславівна потрапила до Кривого Рогу в листопаді минулого року. Її з чоловіком та двома онуками вивезли з тільки звільненого Берислава, що на Херсонщині. Вони оселилися в місці колективного проживання на вулиці Володимира Великого. Саме тоді ми і познайомилися. «Проліска» навідала нових мешканців, дізналася про нагальні потреби, надала людям допомогу.
Як це і трапляється зазвичай, у родини були типові проблеми: стрес, пережитий травматичний досвід, труднощі адаптації на новому місці. Але ми звернули на родину особливу увагу, оскільки 14-річна Анастасія та 7-річний Антон перебувають під опікою Ганни Броніславівни. Психологи центру «Проліска – Кривий Ріг» стали навідувати родину регулярно і врешті решт потоваришували з цими привітними людьми.
Не дивлячись на свій вік, Ганна Броніславівна – доволі жвава та енергійна бабуся.
– Мені розслаблятися не можна, я маю дбати про онуків, у них окрім мене нікого немає, – каже жінка. – То ж, доводиться триматися.
Як би не було складно, вона не жаліється на життя. Таку ж стійкість виховує і у Насті з Антоном. Інколи може, звичайно, заплакати, але лише трішки, особливо, коли мова заходить про рідний дім.
– Звісно, складно, дуже хочеться назад, але повертатися нікуди – будинок зруйновано. Та й небезпечно поки в Бериславі, ви ж бачили, як його бомбами мало не щодня криють?
Настя – дуже красива білявка зі блакитними очима. Дещо сором’язлива, але щира дівчина. Вона вже призвичаїлася до свого тимчасового помешкання. Познайомилася з місцевими однолітками і навіть інколи ходить грати в футбол на шкільний стадіон. Навчається, звісно, он-лайн. Каже, що хотіла вступити до Криворізького медичного коледжу, але не склалося і довелося продовжити навчання в школі.
Доки ми розмовляємо про життя, Антон має більш важливі, чоловічі справи: на підлозі посеред кімнати він розставляє іграшкову військову техніку та солдатиків.
– Буду звільняти лівий берег Херсонщини, – каже він і пояснює диспозицію. – Ось тут – ворожі танки, тут – наші позиції. Будемо штурмувати. Зараз подумаю, як краще заходити.
Ми не заважаємо стратегічним планам юного головнокомандувача і працюємо з запитами Насті і Ганни Броніславівни. Робота різноманітна: навчаємося дихальних технік, опановуємо вправи для опанування проявів стресу.
Майже дві години пролітають непомітно, але з користю. Бабуся з онукою отримують домашні завдання. Ми призначаємо час наступної зустрічі, обіймаємося і прощаємося. Настрій піднесений, як завжди, коли відчуваєш свою користь. Така робота дуже надихає.
До речі, доки ми працювали, Антон таки звільнив всю Херсонщину – ворожі укріплення було розтрощено влучним «пострілом» черевика, жовто-синій прапор тепер майорить біля вікна, між ліжками. Здається, малий вже дійшов до Севастополя.
Працюємо за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні
