

Костянтинівка ще зовсім недавно жила звичним життям. Сьогодні це місто, звідки люди йдуть: часто пішки, часто без нічого, лише з одним бажанням — вижити.
Шлях до безпеки тут починається не з евакуаційного автобуса. Він починається з дороги, яку потрібно пройти самостійно. Дороги, над якою постійно нависає небезпека.

Саме цей шлях долають люди, які потім опиняються у транзитному центрі в Лозовій. Тут їх зустрічає команда Гуманітарної місії «Проліска». Тут вони вперше за довгий час можуть зупинитися, видихнути та відчути, що найстрашніше — позаду.
За вісім місяців через центр пройшли понад 30 тисяч людей. 30 тисяч історій втрат, страху і водночас сили рухатися далі.

Серед новоевакуйованих — 53-річний чоловік з інвалідністю. Він пересувається з палицею, але навіть це не зупинило його. Залишатися в місті більше не було можливості, і він вирішив йти до Дружківки.
«Я йшов і бачив… людей, яких уже не врятувати. Тварин. Розбиті речі. Хтось їхав верхи, хтось віз близьких на тачці, хтось тікав велосипедом. Усі намагалися просто дістатися… куди-небудь подалі звідти», — згадує він.

В один момент чоловік змушений був сховатися під деревом. Над ним завис дрон. Час ніби зупинився.
«Я просто лежав і не рухався. Думав: або він полетить, або…»
Очікування тривало близько 40 хвилин. Потім — вибух поруч. Чоловік вижив. Постраждав лише одяг.
Сьогодні він уже в безпечнішому місці. Повільно приходить до тями, відновлює сили та планує їхати далі — до Запоріжжя, де на нього чекають мама і сестра.
