СВЯТКОВИЙ ЗАХІД ДЛЯ ДІТЕЙ ПІД КІНЕЦЬ ЛІТА
ДОПОМОГА МЕШКАНЦЯМ КУРАХІВСЬКОЇ ГРОМАДИ
100 будівельних наборів від UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні передала команда гуманітарного центра Проліска – Кривий Ріг 53 родинам мешканців Білозерської селищної об’єднаної територіальної громади, які постійно потерпають від обстрілів. Останній раз команда «Проліски» була у Білозерці 22 серпня. Але після того територію громади знов обстріляли.
У черзі за наборами esk було чимало вже знайомих людей, в тому числі, мешканка села Кізомис Людмила, яка дякувала «Пролісці» на камеру того разу, знов приїхала за гуманітарною допомогою.
– Я тут вже вдруге: до моїй мами снаряди вже втрете прилетів на подвір’я, та й до мене снаряди прилітають, – каже Людмила. – Електромережі у селі не встигають полагодити, як їх знов руйнують обстрілами, ми живемо по підвалах. Дякуємо вам! Ми чекаємо на вашу допомогу, розуміючи, що приїжджаючи сюди, ви теж ризикуєте життям.
– Ховаємося щоніч, хто як може: я сплю під ліжком, а сусідка під столом, та хиба ж це допоможе? – жаліється місцева мешканка, що чекає у черзі. Пів року, як моя молода сусідка, під обстрілом загинула, 42 роки її було, залишилося сиротами двоє дітей…
– У моїй доньці на дворі снаряд вибухнув прямо на її день народження 25 серпня, та це вже другий снаряд, який вибухнув в неї на дворі, – каже місцева жителька Еля. – А до мене на двір тричі снаряди прилітали.
Еля показує знімки того, що залишилося від нажитого важкою працею будинку: «О це те що залишилося від років нашої з чоловіком праці на заводі в Миколаєві та на заводі у Польщі».
Родина Елі зараз у селі не живе. Приїжджають тільки за тим, щоб підлатати будинок та привезти корм для пораненої собаки та гроші сусідам – на її догляд.
– Ми не можемо взяти її з собою, бо винаймаємо житло: ми з донькою та онуком – у сусідній області, а син зі своєю родиною винаймає житло в іншому регіоні, – пояснює Еля.
Виїхала родина Елі на дев’ятий день після похорону її чоловіку.
– Шостого квітня 2022 року в мого чоловіка, якій ніколи на серце не жалівся, стався інфаркт, – згадує жінка. – Це сталося через 15 хвилин після того, як до нас зайшли російські військові. Наша хата стала першої, до якої вони зайшли – перевіряли чи немає в нас українських військових. Мій чоловік перед тим вже надивився по телевізору всього того, що коїлося тоді під Києвом – в Ірпені та Бучі, та так розхвилювався за нашу доньку, що в нього зупинилося серце. Ми несли труну на кладовище, а російські танки їхали селом нам назустріч. Наше село звільнили останнім та тепер обстрілюють майже кожен день. Дякуємо, що ваша організація та ваші партнери не забувають про нас. Нам вкрай потрібна допомога. Поки що, хоч трохи підлатати те, що залишилося від нашого житла. А потім, сподіваюся, що все це скінчиться, та ми відбудуємо свої домівки.
З селянами також спілкувалася психолог «Проліски». Всім, в кого було таке бажання, були надані телефони гарячої лінії гуманітарного центру «Проліски» для зворотного зв’язку.
Більше фото – на нашому сайті: proliska.org
