Значна частина Запорізької області була окупована в перші дні повномасштабного вторгнення. В окупації опинилося й село Грушівка Пологівського району, де проживала Людмила Анатоліївна. Жінка одразу ж вирішила, що виїжджати не буде. Бо куди їхати, коли все життя тут?
У березні 2024 року, коли життя в рідному селі перетворилося на пекло, жінці довелося прийняти тяжке рішення – покинути рідну домівку. Щоб дістатися Запоріжжя, жінці довелося подолати чималий шлях. Спочатку до пункту пропуску Колотилівка – Покровка, що розташований на кордоні з Сумською областю. Потім евакуаційним автобусом «Проліски» до міста Дніпро, а вже звідти гуманітарний центр
Проліска – Запоріжжя, що працює за підтримки
UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні, доставили Людмилу Анатоліївну до Запоріжжя. Шлях ускладнювався тим, що жінка маломобільна й майже не пересувається самостійно.
Одразу ж після розселення до жінки завітав співробітник «Проліска-Запоріжя» для надання всієї необхідної допомоги. Гуманітарний центр організував виїзд співробітників банку й УСЗН до Людмили Анатоліївни, адже самостійно жінка не змогла б дістатися до цих установ і, тим паче висидіти величезну чергу. Але завдяки допомозі фахівців «Проліски» вона в найкоротші терміни змогла відкрити банківський рахунок і оформити довідку й виплати ВПО.
На цьому ми не зупиняємося й продовжуємо допомагати Людмилі Анатоліївні, щоб вона почувалася зручно в чужому місті.